Задовольнивши свій інтерес із усіх питань — а це належним чином посприяло подальшому розвитку їхнього знайомства — Френк вибрав момент, коли їхні батьки були зайняті розмовою між собою, і заговорив про свою мачуху, відгукуючись про неї з такою щирою похвалою, таким ніжним захопленням, такою вдячністю за щастя, яке вона принесла його батькові, за її дуже люб'язний прийом його самого, що це стало ще одним доказом Френкової здатності подобатися людям — і його безсумнівної переконаності в потребі сподобатися їй. У своїх похвалах він жодним словом не перебільшив тих чеснот місіс Вестон, котрі, як знала Емма, їй приписували цілком заслужено; але не викликало сумнівів, що в цьому був дуже необізнаним. Він розумів, що саме буде сприйматися доброзичливо і що саме потрібно говорити; стосовно ж майже всього іншого подібної впевненості не мав. «Одруження мого батька, — сказав Френк, — було кроком дуже мудрим, кожен доброзичливець має радіти з цього; а родина, завдяки якій він отримав таке щастя, мусить завжди вважатися такою, що перед нею він має найвищий моральний обов'язок».
Френк ледь не почав дякувати Еммі за чесноти місіс Вестон, наче не розуміючи, що коли міркувати тверезо, то напрошувався такий висновок: це міс Тейлор сформувала характер міс Вудхаус, а не навпаки. А на завершення, наче виправдовуючи ту увагу, яку він приділив цьому, Френк висловив своє превелике здивування молодістю та красою місіс Вестон.
— Я був готовий до вишуканих та приємних манер, — сказав він, — але мушу зізнатися, що, взявши все до уваги, не розраховував на щось більше, ніж зустріч із досить симпатичною літньою дамою; я й гадки не мав, що місіс Вестон виявиться красивою молодою жінкою.
— У моїх очах ви ніколи не зможете перехвалити місіс Вестон, — мовила Емма. — Коли б ви припустили, що їй лише вісімнадцять, це прийшлося б до вподоби мені; але сама вона могла б і посваритися з вами за такі слова. Не доведи Господи вона довідається, що ви згадували її як гарну молоду жінку.
— Вибачте, коли що не так, — відповів Френк, — але повірте мені, — галантний поклін, — що, говорячи про місіс Вестон, я прекрасно усвідомлюю, кого саме я можу вихваляти, зовсім не ризикуючи тим, що мої вирази можуть видатися дещо екстравагантними.
Еммі стало цікаво, чи, бува, не виникла і в нього та сама думка, що так міцно заволоділа її уявою: а чого, власне, слід очікувати від їхнього знайомства? І як слід ставитися до його компліментів — як до ознак піддатливої згоди чи як до виклику? Щоб зрозуміти його поведінку, їй потрібно частіше зустрічатися з ним; наразі ж вона відчувала лише, що його манери їй подобаються.
Емма не мала ніяких сумнівів стосовно напрямку думок містера Вестона. Вона знову і знову підмічала, як він часто поглядає в їхній бік зі щасливим виразом на обличчі; навіть тоді, коли утримувався від поглядів, вона знала, що він прислухається до їхньої розмови.
Цілковито відсутність таких думок у її батька, який був просто нездатним до необхідних для цього проникливості та підозрілості, являла собою обставину надзвичайно сприятливу. На щастя, містер Вудхаус був однаково далеким як від схвального ставлення до шлюбу взагалі, так і від спроможності передбачити його. Він ніколи не страждав од неприємних думок про якийсь можливий шлюб, хоча завжди бурчав із приводу якогось уже запланованого одруження; він не мав схильності приписувати якимось двом людям зловмисних намірів побратись, аж доки ці наміри не підтверджувалися. Емма раділа з його такої сприятливої та зручної обмеженості. Завдяки цьому її батько без єдиної неприємної підозри, не очікуючи якоїсь підступності з боку свого гостя, міг тепер дати волю своїй природній приязній доброзичливості та старанно розпитувати про те, як містеру Френку Черчіллю далася ця поїздка, пов'язана з таким неминучим злом, як необхідність спати дві ночі поспіль у дорозі, і зі щирим занепокоєнням цікавитися, чи йому і справді вдалося уникнути застуди — в чому, однак, можна було упевнитися лише через добу.