— Про його розважливість не йдеться, йдеться про його можливість.
— Ніякої можливості я тут не бачу, якщо у вас немає підстав вагоміших, ніж ті, які вже навели. Те, що містер Найтлі найняв коней, цілком можна пояснити його доброзичливістю і людяністю. Вам же відомо, що він дуже поважає Бейтсів — без огляду на Джейн Ферфакс — і завжди радо надає їм допомогу. Люба моя місіс Вестон, не займайтеся сватанням, бо це у вас погано виходить. Джейн Ферфакс — хазяйка Еббі! О ні, ні! Всі мої почуття повстають проти цього! Заради його ж блага я не дозволю йому вчинити таке божевілля!
— Скоріше нерозважливість, але зовсім не божевілля. За винятком нерівності у статках і певної вікової розбіжності я не бачу тут ніяких заперечень.
— Але містер Найтлі не бажає одружуватися. Я певна, що він навіть і не думає про це. Тож не наштовхуйте його на цю думку. Навіщо йому одруження? Йому й самому гарно; у нього є чим займатися: ферма, вівці, бібліотека, парафіяльні справи, до того ж він дуже любить дітей свого брата. Одруження йому ні до чого: він не має для нього ні часу, ні місця у своїй душі.
— Моя люба Еммо, доки він так вважатиме — так воно і буде, але якщо дійсно покохає Джейн Ферфакс…
— Дурниці! Джейн Ферфакс йому не потрібна. Коли йдеться про любов, то не потрібна. Він здатен зробити добро їй чи її рідним, але…
— Що ж, — розсміялася місіс Вестон, — можливо, найбільше добро, яке він може зробити для Джейн, — це дати їй можливість вийти заміж за шанованого чоловіка зі становищем.
— Може, для неї це і буде добром, але для нього такий шлюб обернеться злом; нічого, крім ганьби та приниження, подібне родичання не принесе. А як він зможе винести те, що місіс Бейтс належатиме до його родини? Бігатиме по всьому Еббі та цілий день дякуватиме йому за те, що він виявив велику милість і одружився із Джейн? — «Це така велика милість з вашого боку! Ви завжди були таким добрим сусідом!» — А потім, перервавшись на половині речення, раптом заговорить про стару спідницю своєї матері: «Ця спідниця ще зовсім не стара, бо ще довго носитиметься, і взагалі всі наші спідниці — дякувати Богові — такі міцні!»
— Як вам не соромно, Еммо! Не перекривляйте її. Хоча — всупереч сумлінню — мені й самій стало смішно. А взагалі-то повірте моєму слову, я не думаю, що місіс Бейтс сильно заважатиме містеру Найтлі. Його не дратують дрібниці. Вона може говорити скільки завгодно; коли ж йому захочеться самому щось сказати, то йому варто лише підвищити голос, і її стане не чутно. Питання не в доречності такого родичання, питання в тому, чи бажає він цього сам. Я чула — та й ви напевне, чули, — як високо він відгукувався про Джейн Ферфакс! Він так співчуває їй, так переймається її здоров'ям, так непокоїться про її незавидне майбутнє! Я чула, як він говорив про все це дуже емоційно! А як захоплюється її грою на фортепіано, її співом! Я чула — колись він сказав, що тільки й знав би, що слухав, як вона грає. Ага! Я ледь не забула про думку, котра нещодавно виникла в мене: це фортепіано, що їй хтось подарував — хоча ми і зійшлися на думці, що це подарунок від Кемпбеллів — а раптом воно від містера Найтлі? Не можу позбутися цієї думки. Гадаю, що він саме та людина, від якої цього можна було очікувати, без огляду на те, кохає він міс Ферфакс чи ні.
— Тоді купівля фортепіано не може служити доказом його кохання. Але не думаю, що це так уже на нього схоже. Містер Найтлі нічого не робить тишком-нишком.
— Я чула, як він неодноразово бідкався з приводу того, що вона не має інструмента: частіше, ніж було б типовим для нього за звичайних обставин.
— Ага! Значить, якби він мав намір подарувати фортепіано, то неодмінно сказав би їй про це?
– Існують певні принципи делікатності, люба моя Еммо. Я майже переконана, що фортепіано подарував саме він. Мені здалося, що він був якось дивно мовчазний, коли місіс Коул розповідала нам про це.
— У вас з'являється якась думка, місіс Вестон, і захоплює вас настільки, що ви налаштовуєте на неї всі інші — до речі, саме за це ви мені неодноразово дорікали. Я не бачу тут ніяких ознак кохання — не вірю в цю історію з фортепіано, — і лише безперечний доказ здатен переконати мене в тому, що містер Найтлі подумує про те, щоб одружитись із Джейн Ферфакс.
Ось так вони і сперечались із цього приводу ще деякий час — Еммі поступово вдавалося захитати переконання її подруги, бо з них двох остання була більш схильною йти на поступки, — доки легка метушня в кімнаті не нагадала їм про закінчення чаювання і про підготування роялю. Невдовзі підійшов містер Коул і люб'язно попрохав міс Вудхаус зробити їм честь і помузикувати. Френк Черчілль, якого Емма, захопившись розмовою з місіс Вестон, бачила востаннє лише тоді, коли він сів поруч із міс Ферфакс, приєднався до містера Коула й теж наполегливо благав її пограти. Тож Емма, якій у будь-якому відношенні вигідніше було почати першою, милостиво погодилася.