— На Гіперіоні, — казав де Сойя променевим каналом за кілька хвилин до того, як «Рафаїл» мусив зробити квантовий стрибок, — досі присутні значні військові сили Пакса. На орбіті перебуває щонайменше два факельники. Вас доправлять до столиці, до Сент-Джозефа, для належного воскресіння.
Пристебнутий до кушетки сержант Ґреґоріус тільки хмикнув. На екрані його обличчя виглядало розслабленим і спокійним, незважаючи на те, що він ось-ось мав померти.
— Три дні звичайної процедури, — вів далі де Сойя, — а тоді, я сподіваюсь, не більше одного дня на розшуки в базі даних. Потім ви повернетесь.
— Слухаюсь, капітане, — відповів Ґреґоріус. — Я не стану марнувати часу, швендяючи в Джектауні по барах.
— У Джектауні? — не зрозумів де Сойя. — А, так... стара назва столиці. Що ж, сержанте, коли б вам захотілося провести єдиний вечір на Гіперіоні в барі — це ваше право. Боюся, впродовж останніх місяців поруч зі мною вам не дуже вдавалося розвіятись.
Ґреґоріус відповів широкою усмішкою. Годинник показував, що до квантового стрибка та болючого знищення залишилось тридцять секунд.
— Я не жаліюсь, капітане.
— От і добре, — сказав де Сойя. — Щасливої вам дороги. І, сержанте...
— Так, сер?
Десять секунд.
— Дякую вам, сержанте.
Відповіді він не отримав. Раптом зв'язок по когерентному надсвітловому променевому каналу урвався. «Рафаїл» здійснив квантовий стрибок.
Військові застрелили п'ятьох левіафанів. Де Сойя літав на своєму командному топтері подивитися на кожного.
— Святий Боже, вони більші, ніж я міг собі уявити, — сказав він лейтенанту Спраулу, коли вони підлетіли до того місця, де плавала перша туша.
Чудисько, мертвотно-біле, наче хробак, втричі перевищувало розмірами платформу. Навсібіч на стеблах, наче у краба, стирчали очі, крізь прорізи зябер міг пролетіти топтер, а кожна з численних пащ завиграшки ковтнула б військову субмарину. Щупальця завдовжки були у кількасот метрів, а на гнучких антенах розгойдувалися люмінесцентні «ліхтарі», настільки яскраві, що засліплювали навіть при денному світлі. Тушу розірвало від перепаду тиску, і де Сойя побачив, як команди з обробки юрмляться навколо, відділяючи щупальця й розрізаючи біле м'ясо левіафана на кубічні шматки, доки воно не почало псуватися під спекотним сонцем.
Тепер, коли можна було не боятись зустрітися з Вогняною пащею чи іншим хижим монстром, два капітани-глибоководники занурили свої батискафи на дванадцять тисяч сажнів. Тут, у гущавині трубчастих черв'яків, височенних, наче мамонтові дерева Старої Землі, вони натрапили на приголомшливі речі — підводні апарати браконьєрів, зім'яті шаленим тиском до розмірів пласкої валізки, військовий корабель, що от уже понад сто років значився зниклим. І — черевики. Десятки черевиків.
— Уся справа у вичинці, — сказав лейтенант Спраул де Сойї, сидячи поруч із капітаном перед монітором. — Дивовижно, але так само було й на Старій Землі. Ще з часів найдавніших операцій із підняття затонулих суден, як от, наприклад, підняття «Титаніка», рятівникам ніколи не вдавалося знайти тіла — у морі надто багато голодних ротів... але вони натрапляли на купи взуття. Якась речовина, що її застосовують при виправі шкіри, відлякує морських хижаків... так було на Землі, так і тут.
— Підніміть їх нагору, — наказав де Сойя по головному каналу.
— Черевики? — перепитав капітан батискафа. — Усі?
— Усі, — сказав де Сойя.
На моніторах було видно, які купи сміття вкривають дно: предмети, загублені персоналом платформи за двісті років недбальства, особисті речі потонулих браконьєрів та моряків, а також металевий і пластиковий мотлох, викинутий рибалками й військовими. Корозія, глибоководні ракоподібні та неймовірний тиск спотворили більшість речей так, що їх годі було впізнати, але деякі виглядали новішими і на щось схожими.
— Захопіть оце та передайте нагору, — скомандував де Сойя, коли в поле його зору потрапили блискучі предмети, схожі на ніж, виделку, пряжку... А це що таке?
— Де? — перепитав капітан батискафа. Він більше стежив за дистанційними маніпуляторами, аніж за екраном.
— Он, щось блискуче... Схоже, це пістолет!
Картинка на екрані смикнулась, батискаф розвернувся. Розвернувся й потужний прожектор, який обнишпорив ділянку дна ще раз й освітив знахідку, а камера дала її зображення крупним планом.
— Це пістолет, — пролунав голос капітана батискафа. — Ще чистий. Його трохи сплющило, але не дуже, — де Сойя розчув, як клацає візуалізатор, виокремлюючи зображення пістолета. — Зараз я його підхоплю, — сказав капітан.
Де Сойї хотілось вигукнути: «Обережно!», — але він стримав себе. Командуючи факельником, він навчився не заважати підлеглим виконувати свою роботу. Він спостерігав, як на моніторі з'явилась механічна рука і як дистанційний маніпулятор обережно піднімає блискучий предмет.
— Можливо, це флешетний пістолет лейтенанта Беліуса, — припустив Спраул. — Він зник разом із ним, і його досі не знайшли.
— Але він мав упустити його досить далеко від цього місця, — задумливо проказав де Сойя, спостерігаючи за зображенням на екрані.
— Тут такі химерні й потужні течії, — сказав молодий офіцер. — Хоча, як на мене, це не дуже схоже на пістолет із флешетами... надто ця штуковина квадратна, чи що...
— Так, — погодився де Сойя.
Прожектори висвітлили покритий намулом корпус підводного човна, що лежав тут не одне десятиріччя. Де Сойя думав про ті роки, що він пробув у космосі, і про те, як різниться космічний простір від будь-якого океанського. Вода буяє життям і наче просочена історією. Отець-капітан міркував і про Вигнанців, про їхню дивну спробу адаптуватись до космосу, так як оці трубчаті черв'яки, доісторичні риби й інші чудовиська, що водяться на дні, адаптувались до вічної темряви та жахливого тиску. Можливо, думав він, Вигнанці зрозуміли щось про майбутнє людства, щось таке, що ми в Паксі тільки відкидаємо.
Це єресь. Де Сойя відігнав від себе недоречні думки й подивився на свого юного радника.
— Незабаром ми дізнаємося, що це таке, — сказав він. — За годину вони піднімуть усі знахідки.
Ґреґоріус повернувся за чотири дні. Мертвий. «Рафаїл» надіслав упізнавальний код, факельник зустрів його в двадцяти світлових хвилинах, тіло сержанта забрали з корабля-архангела та переправили до воскресальної каплиці в Сент-Терез. Де Сойя не став чекати, поки його людину воскресять. Він наказав доправити кур'єрську сумку негайно.
За допомогою бази даних Пакса на Гіперіоні вдалось ідентифікувати ДНК із килима-літуна, як і часткові відбитки пальців на посуді. Вони належали тій самій людині: Ролу Ендіміону. Народився в 3099 році н.е. на Гіперіоні, нехрещений. Вступив до Місцевої гвардії Гіперіона в 3115 р., у місяць Хоми, під час заколоту на Урсі служив в 23-му мотопіхотному полку. Три подяки за хоробрість, одна з них — за порятунок товариша під ворожим вогнем. Вісім стандартних місяців відбув у Форт-Бенджіні поблизу Південного Кігтя на континенті Аквіла, потім на станції 9 на ріці Кане на Аквілі, де патрулював джунглі й охороняв від нападів повстанців фібропластові плантації. Вийшов у відставку сержантом 15-го числа місяця Великого посту, 3119 р. Даних про подальше перебування немає аж до 23-го числа місяця Вознесіння 3126 р., тобто десять стандартних місяців тому, коли його було заарештовано, віддано під суд і засуджено на смерть у Порт-Романсі, континент Аквіла, за вбивство такого собі пан-Дабіла Герріґа, відродженого християнина, з планети Ренесанс-Вектор. Із записів випливало, що Рол Ендіміон відкинув пропозиції прийняти хрестоформу і був страчений за допомогою жезла смерті за тиждень після арешту, 30-го числа місяця Вознесіння 3126 року н.е. Тіла позбулися, викинувши його в море. На свідоцтві про смерть і протоколі розтину стоїть підпис головного інспектора Пакса на Гіперіоні.
Наступного дня вдалось ідентифікувати невиразні відбитки пальців на старовинному пістолетові 45-го калібру, що його підняли з океанського дна: окрім відбитків пальців лейтенанта Беліуса, знайшлися там і відбитки, що належали Ролу Ендіміону.