Дістатися до другої арки можна було тільки поверхнею. Тунелі не підходили близько до порталу, який був за двадцять вісім кілометрів на північ.
— Я давно хотіла запитати, — сказала Енея, — звідки взялися ці тунелі? Вони надто круглі, надто правильні для простих розколин чи тріщин. Це чітчатуки зробили їх колись?
Отець Главк повернувся до дівчинки, наче не вірячи власним вухам.
— Ти хочеш сказати, що ви не знаєте? — запитав він. Повернувши голову, він звернувся до чітчатуків залпом тріскучих слів. Вони вибухнули лавиною вигуків і фраз, а ще уривчастих звуків, які ми асоціювали зі сміхом.
— Тільки не ображайся, люба, — сказав, усміхаючись, Главк, знову дивлячись своїми сліпими очима в тому напрямку, де була Енея. — Нам із Неподільним народом просто дуже дивно, що хтось може мандрувати цими тунелями, не здогадуючись, як вони з'явились.
— Із Неподільним народом? — перепитав А. Беттік.
— Назва «чітчатуки» перекладається як «неподільні» або «такі, котрі не можуть бути ще досконалішими», — пояснив отець Главк.
Енея всміхнулась у відповідь.
— Я не ображаюсь. І не проти й сама над собою посміятися. Але хто все ж таки проклав ці тунелі?
— Примари, — здогадався я, перш ніж старий встиг відповісти.
Тепер він усміхнувся у моєму напрямкові.
— Саме так, мій друже Роле. Саме так.
Енея насупила брови.
— Кігті у них, дійсно, грізні, але навіть дорослі істоти не могли прорити таких довгих тунелів крізь таку тверду кригу... чи могли?
Я похитав головою.
— Гадаю, ми ще не бачили дорослої примари.
— Це так, — старий ствердно покивав головою. — Рол має рацію, моя люба. Чітчатуки полюють на наймолодших дитинчат примар. Коли дитинчата примар підростають, вони полюють на чітчатуків. Але те дитинча примари, з яким ви зустрілися, все одно тільки личинкова форма. У цій стадії личинка годується, пересуваючись поверхнею, проте за три місцеві роки...
— Це двадцять дев'ять стандартних років, — зауважив А. Беттік.
— Так, так, — кивнув священик. — За три місцеві роки — чи за двадцять дев'ять стандартних — юна примара, можна сказати, молокосос, хоч ми й говоримо зараз не про ссавців, зазнає метаморфози й стає справжньою примарою, яка бурить кригу зі швидкістю двадцять кілометрів на годину. Завдовжки вона приблизно п'ятнадцять метрів... мандруючи на північ, ви маєте всі шанси зустрітися з примарою.
Я кашлянув.
— Мені здається, Кучіат і Чіаку казали, що ця система тунелів і система тунелів під другим порталом, який розташований за двадцять вісім кілометрів звідси, не з'єднуються між собою?
— Так, — підтвердив отець Главк і знову звернувся до чітчатуків їхньою торохтючою мовою. Кучіат відповів на його питання, відтак сліпий священик знову звернувся до нас: — Вам доведеться подолати поверхнею близько двадцяти п'яти кілометрів, і це більше, ніж Неподільний народ звик проходити за один раз. Водночас Аічакут люб'язно нагадує, що ця місцевість аж кишить примарами, дітьми та дорослими, і ті громади Неподільного народу, що жили там віками, давно вже пішли на намиста з черепів для примар. Він також попереджає, що у цю пору року часто лютують бурі. Але вони готові вирушити в цю подорож заради вас, мої друзі.
Я похитав головою.
— Не розумію. Адже на поверхні практично нема повітря, хіба не так? Тобто...
— Роле, синку, у них є все, що потрібно вам для подорожі, — відповів отець Главк.
Аічакут щось прогарчав. Кучіат додав щось більш стримано.
— Вони готові вирушити, як тільки ви зберетеся, друзі. Кучіат сказав, що ви дістанетесь до місця, де ви залишили пліт, за дві зупинки на сон і три переходи. А тоді вони поведуть вас на північ, до того місця, де тунелі виходять на поверхню... — священик замовк і відвернувся.
— Що з вами? — з тривогою в голосі запитала його Енея.
Отець Главк знову повернув обличчя до нас. Усмішка його була силуваною. Він пробігся кістлявими пальцями по бороді.
— Я сумуватиму. З вами я вперше за довгий час... гм, мабуть, це старість. Ходімо, я допоможу вам зібратися. Поснідаєте швиденько, а тоді подивимось, чи не можна додати до вашого вантажу ще хоч щось із припасів.
Розставання було болісним. У мене стискалося серце, коли я думав про старого, як він знову залишиться тут на самоті, обороняючись від примар і планетарного льодовика тільки кількома запаленими ліхтарями. Енея розревілась. Коли А. Беттік підійшов потиснути старому священикові руку, той міцно обійняв враженого андроїда.
— Ваш час ще настане, пан-Беттіку, друже мій. Я відчуваю це. Я це справді відчуваю.
А. Беттік нічого не відповів, але згодом, коли ми пішли за чітчатуками вглиб льодовика, я побачив, що андроїд обертається, аби ще раз поглянути на високу постать на тлі плями світла. Потім ми обігнули ріг тунелю, і будинок, світло та старий священик зникли з очей.
Дійсно, ми зробили три переходи та два рази зупинялися перепочити й поспати, вийшли до останнього крутого спуску, пролізли крізь тісний отвір та опинилися біля того місця, де стояв прив'язаний пліт. Я не бачив, яким чином можна перенести колоди крізь усі повороти та вигини цих безкінечних коридорів, але цього разу чітчатуки, не гаючи ані хвилини на милування нашим заледенілим судном, негайно взялись до роботи, розв'язуючи мотузки й відокремлюючи колоди.
Коли ми були тут минулого разу, ватагу найбільше здивувала сокира, і тепер я мав нагоду показати, як вона працює, коли розділював усі колоди на коротші шматки, не більше півтора метри кожний. А. Беттік та Енея робили те саме за допомогою лазера на ліхтарику, а чітчатуки збивали кригу з плоту, що вже майже тонув під її вагою, розплутували чи розрізали вузли на мотузках і перетягували шматки колод угору, до тунелю. Коли ми закінчили розбирати пліт, внизу, на крижаному карнизі, лишилася тільки кам'яна плита й зайві лампи, а в тунелі утворився справжній стіс дров. Виглядало це так, наче хтось готувався до зими.
Таке порівняння мене спочатку розсмішило, а потім я подумав, яким багатством була б така кількість дров для чітчатуків, які потребували палива для тепла і світла, аби відганяти примар. Що ж, якщо нам не вдасться пройти крізь другий портал...
Тепер роль перекладача взяла на себе Енея, і їй вдалося пояснити чітчатукам, що ми збираємось лишити їм сокиру, кам'яну плиту і ще деякі побутові дрібнички. Чітчатуки дивилися на нас з-під накидок так, наче не вірили власним вухам. Потім вони згромадились навколо, обіймаючи нас і плескаючи по спинах із такою силою, що аж дух забивало. Навіть суворий Аічакут виказав певні ознаки прихильності.
Кожен із ватаги прив'язав три-чотири колоди собі на спину. А. Беттік, Енея та я зробили те саме. Шматки колод були такими важкими, наче зробленими з бетону, — давалася взнаки сила тяжіння. Ми почали довгий перехід вгору, до поверхні, де на нас чекали вакуум, буря та примари.
47
Зондування мозку отця Главка закінчилося менше ніж за хвилину. Комбінація зображень, слів і хімічних даних про стан синапсів дала Немез настільки повне уявлення про перебування Енеї у замерзлому місті, яке тільки можна було отримати, не застосовуючи повного демонтажу мозку. Немез витягла щуп і декілька секунд обдумувала отриману інформацію.
Енея у супроводі чоловіка на ймення Рол та андроїда пішли з цього будинку три з половиною стандартні дні тому, але один із цих днів вони майже весь потратили на те, щоб розібрати свій пліт. Другий портал розміщувався за тридцять кілометрів на північ, і чітчатуки поведуть їх поверхнею, а це означає повільну й ризиковану подорож. Немез знала, що в Енеї мало шансів вижити під час цього переходу, бо бачила у мізках старого священика, якими примітивними засобами Неподільний народ намагається впоратись із тими умовами, що чекають нагорі.
Радамант Немез скупо всміхнулася. Вона не залишить Енеї та її супутникам жодного шансу.
Отець Главк слабко застогнав.
Немез продовжувала стояти коліном на грудях священика. Нейрощуп не надто йому зашкодив. За допомогою доброго медпакета можна швидко усунути наслідки пункції ока та мозку. Він і так уже був сліпий, коли вона його знайшла.