У комп'ютері були відповідні картинки — довгі зелени хвости за кораблями Вигнанців із термоядерними рушіями, спроби ворога ланцетувати «Рафаїл» з відстані майже одна а.о., записи про ввімкнення «Рафаїлом» захисних полів, які завиграшки відбили ослаблений відстанню ланцетний удар, тоді остаточний стрибок до Моря Безкрайого, бо найближча точка для переміщення була точкою переміщення до цієї системи.
Усе пов'язувалось докупи. Відео були неспростовні. Та де Сойя не вірив їм ані на макове зерня.
Отець-капітан сам не розумів свого скепсису. Картинки, звісно, можна підробити. Від початку Цифрової Ери, а це вже понад тисячу років, людство успішно створює найпереконливіші фейкові зображення. Навіть дитина може зробити це на своєму домашньому компі. Але на підробку даних, зареєстрованих комп'ютером корабля, пішли б гігантські зусилля, та ще й потаємні. Чому ж він не вірить тому, що зчитує з пам'яті «Рафаїла»?
До стрибка залишались лічені хвилини, коли де Сойя викликав на екран записи про їхнє нещодавнє входження у систему Сьомої Дракона. Він озирнувся: усі ясла закриті, з них не долітає ані звуку, індикатори світяться зеленим. Ґреґоріус, Кі та Немез лежать без сну, чекаючи на стрибок і смерть. Де Сойя знав, що сержант в останні хвилини молиться, Кі, як завжди, читає книжку на моніторі. Про те, що робить у своїй затишній труні жінка, де Сойя не мав жодного поняття.
Він знав, що поводиться наче параноїк. Кавова чашка стояла не на своєму місці. Із ручкою, повернутою не в той бік. Упродовж останніх годин де Сойя намагався пригадати, чи міг хтось зайти до каюти й пересунути чашку, поки корабель був ще в системі Пацема. Ні, ніхто не проходив каютою до душової кабінки під час їхнього підйому з гравітаційного колодязя планети. Ця жінка, Немез, з'явилася на кораблі раніше за всіх, але де Сойя пив каву, а потому поставив чашку на місце, коли жінка була вже в яслах. У цьому він був певен. Він, як завжди, тоді останній уклався на лежак. Під час прискорення чи гальмування посуд, не розрахований на неймовірні сили тяжіння, міг побитись, але «Рафаїл» гальмував колінеарно напрямку свого руху, і жодна річ на борту не могла пересунутися вбік. Спеціальне заглиблення для чашки мало утримати її від падіння.
Отець-капітан де Сойя продовжував тисячолітні традиції море- та зореплавців, які фанатично ставились до того, аби кожна річ була на своєму місці. Він — космонавт. І, прослуживши за своїм фахом майже двадцять років на сторожових кораблях, винищувачах і факельниках, добре затямив, що будь-яка річ, якщо вона не стоїть на своєму місці, буквально дасть йому по носі, коли на кораблі запанує невагомість. А головне, він звик знаходити будь-яку річ напомацки — чи в темряві, чи під час метушні. Звісно ж, переконував він себе, не має жодного значення, у який бік була повернута ручка його кавової чашки... Але це таки мало значення. Усі члени екіпажу звикли користуватись власним заглибленням для чашки на навігаційному столі, коли він розкладався й ставав обіднім, розрахованим на п'ять персон. Коли ж на ньому розгортали карти чи креслили схеми та графіки, кожен член команди, включно із покійним Реттіґом, сидів, стояв або зависав у повітрі тільки на своєму місці. Це просто в характері людини. А для космонавтів притримуватись у всьому звичного порядку й поготів стало другою натурою.
Хтось розвернув його чашку для кави ручкою в інший бік — можливо, зачепив... зачепила... стіл коліном, умощуючись тут під час невагомості. Ні, це не параноя. Це факт.
А тут ще ці незрозумілі новини, що їх пошепки переказав йому сержант Ґреґоріус у той проміжок часу, коли він уже вибрався з воскресальних ясел, а капрал Немез ще тільки прокидалась.
— Один мій приятель, він у ватіканській швейцарській гвардії, сер... Напередодні нашого відльоту, ввечері, ми з ним трохи посиділи. Він нас усіх знав — і Кі, і Реттіґа. Так ось, він божиться, що бачив, як стрільця Реттіґа несли на ношах до санітарної машини, а та чекала біля шпиталю.
— Цього не може бути, — відповів тоді де Сойя. — Стрілець Реттіґ помер через пошкодження в системі воскресіння. Його поховали в космосі, у системі Моря Безкрайого.
— Усе воно начебто так, але трохи не так, — прогудів Ґреґоріус, — проте мій приятель певний... майже певний, що це Реттіґа запхали у «швидку». Він був непритомний, реанімаційні прибамбаси приєднані — киснева маска й таке інше, — але це був Реттіґ.
— Якась дурня, — мовив де Сойя. Він ніколи не йняв віри конспірологічним теоріям, бо знав із власного досвіду, що таємниці, про які знають двоє, рідко залишаються таємницями надовго. — Навіщо Командуванню Флоту та Церкві брехати нам про Реттіґа? І де він зараз, якщо був живий на Пацемі?
Ґреґоріус стенув плечима.
— Може, це був не він, капітане. Я собі теж так кажу. От тільки «швидка»...
— Що з нею? — рявкнув де Сойя емоційніше, ніж збирався.
— Вона прямувала до Замку Святого Ангела, сер, — сказав Ґреґоріус. — Там, де сидить Інквізиція.
Параноя.
Записи про одинадцять годин гальмування такі, якими і мають бути: перевантаження, стандартний тридобовий цикл воскресіння — він дає найвищі шанси, що все відбудеться без ускладнень. Де Сойя проглянув параметри виходу на орбіту та відео Сьомої Дракона, що повільно оберталася під черевом корабля. Його завжди цікавили ці загублені дні, коли «Рафаїл» в автоматичному режимі виконував накази, які отримав напередодні, а ясла потроху й планомірно воскрешали отця-капітана та його людей... яка ж моторошна тиша мала заповнювати тоді корабель!
— Три хвилини до переміщення, — пролунав неприродний, погано синтезований голос «Рафаеля». — Екіпажу негайно лягти на ясельні лежаки.
Проігнорувавши попередження, де Сойя взявся продивлятися дані про ті два з половиною дні, коли корабель перебував на орбіті Сьомої Дракона під час їхнього воскресіння. Він сам не знав, що шукає... виліт спускового апарата не фіксувався... дочасної активації системи життєзабезпечення не було... цикл воскресіння в усіх яслах стандартний... перші ознаки воскресіння під кінець третьої доби... усі параметри перебування на орбіті в нормі... стоп!
— Дві хвилини до переміщення, — промовив металевий голос.
Ось... першого дня, після того як корабель ліг на стандартну геостаціонарну орбіту... і знову, за чотири години. Усе нормально, за винятком інформації про те, що вмикалися чотири малі реактивні двигуни. Аби вийти на геостаціонарну орбіту й утримуватись на ній, такий корабель, як «Рафаїл», мав би задіяти десятки малих реактивних іграшок. Але точне маневрування, і це добре знав де Сойя, «Рафаїл» виконує за допомогою двох великих реактивних рушіїв, один з яких розташований на кормі, біля термоядерного рушія, а другий — на носі, біля командного відсіку. Вони спрацювали нормально — спочатку двічі ввімкнулися, аби розвернути корабель так, щоб сонячне світло рівномірно розтікалося корпусом і не треба було витрачати зайвої енергії на охолодження командного відсіку. Але тільки на вісім хвилин — ось і ось! А після обертання ввімкнулися дві пари малих двигунів. Потім ще раз — можливо, разом із ввімкненням великих двигунів, які мали розвернути корабель у початкове положення, так щоб камери знову дивилися на планету. Потім, через чотири години й вісім хвилин, послідовність увімкнень повторилася. Запис містив параметри ще тридцяти восьми інших послідовностей увімкнень реактивної тяги, що пояснювались маневруванням, і на підтасовку нічого не вказувало прямо. Але натреноване око де Сойї вихопило з ряду інших запис про ці чотири ввімкнення пари двигунів.
— До переміщення одна хвилина, — попередив «Рафаїл».
Де Сойя почув, як загули гігантські генератори полів, готуючись до ввімкнення модифікованого рушія Гокінґа, який мав убити його за п'ятдесят шість секунд. Він не звернув на це уваги. Командне крісло доправить до воскресальних ясел його мертве тіло, якщо він залишиться в ньому. Корабель на це запроектовано. Технологія трохи брудна, але надійна.
Отець-капітан Федеріко де Сойя багато років командував факельником. Він зробив півтора десятки стрибків на кур'єрі класу Архангел. Для нього послідовність із двох вихлипів реактивних двигунів, обертання і ще двох вихлипів, зафіксована комп'ютером, була абсолютно зрозумілою. Навіть якщо стерти з пам'яті позначку про дійсний розворот корабля, «пальчики» того, хто робив такий маневр, усе одно присутні. Це обертання мало на меті спрямувати спускний апарат для входження в атмосферу. Другий подвійний вихлип реактивних двигунів, який залишився зафіксованим у комп'ютері, був потрібний для того, аби компенсувати зміни в масі, коли спусковий апарат відокремився від «Рафаїла». Й останнє подвійне ввімкнення дозволило стабілізувати корабель, коли він повернувся на свій курс, знову спрямувавши камери командного відсіку на планету під собою.