Я витяг із корабля й електромагнітний літальний пояс, і хоча ця штука з її збруєю та блоком живлення була надто громіздкою, все ж я приторочив її до свого заплічника — а раптом вона стане нам у пригоді? Сюди ж я приладнав і дробовик, якого андроїдові навіть не спало на думку взяти на килим. Біля дробовика валялися три коробки набоїв. Я також наполіг, аби взяти пістолет, що стріляв флешетами, хоча ні А. Беттік, ні Енея не хотіли навіть торкатися зброї.
У мене на поясі висіла кобура з пістолетом 45-го калібру, там же у кишеньці спочивав старомодний магнітний компас, поряд примостилися окуляри нічного бачення, пляшка з водою і дві запасні обойми для плазмової рушниці. Звіряючись з описом, я пробурмотів:
— А де велоцираптори?
— Що ти кажеш? — перепитала Енея, відірвавшись від пакування.
— Так, пусте.
Коли килим з А. Беттіком торкнувся піску, Енея вже встигла акуратно спакувати не лише свої, а й особисті речі андроїда.
Чесно кажучи, мені завжди значно більше подобалося згортати табір, аніж його розбивати. Гадаю, я насолоджувався тим, як акуратно все спаковується.
— Що ми забули? — звернувся я до своїх супутників, які стояли поруч на вузькій смузі пляжу та дивилися на наше спорядження.
— Мене, — пролунав голос корабля з комлоґа на моєму зап'ясткові. У його голосі відчувалися сумні нотки.
Енея підійшла до корабля і поклала долоню на його вигнутий і занурений у пісок корпус.
— Як у тебе справи? — поцікавилась вона.
— Розпочав ремонтуватися, пан-Енеє, — відповів він. — Дякую, що запитали.
— Ти все ще вважаєш, що ремонт займе аж шість місяців? — запитав я.
Останні хмаринки розчинилися у височині, і небосхил знову набув блідо-блакитного кольору. На його тлі розгойдувалися зелені та білі вайї.
— Приблизно шість стандартних місяців, — підтвердив корабель. — І відремонтувати я зможу тільки себе, зсередини та ззовні. У мене немає маніпуляторів, тому мені не вдасться полагодити такі речі, як, наприклад, ваші поламані велосипеди.
— Нічого страшного, — мовила Енея. — Ми залишаємо їх тут. Поремонтуємо, коли зустрінемося з тобою знову.
— А коли це буде? — промовив корабель.
Голос його пролунав тихіше, ніж зазвичай.
Мала подивилася на нас із А. Беттіком. Ми мовчали.
Відтак Енея сказала:
— Ти нам ще будеш потрібен, Кораблю. Ти можеш заховатися тут на місяці... можливо, на роки... відремонтуватися і чекати на нас?
— Так, — відповів корабель. — Річкове дно підійде?
Я подивився на сіре громаддя корабля, що стриміло над водою. Ріка в цьому місці була широкою, можливо, і глибокою, але сама думка про корабель, що задкує, аби зануритись на дно, здавалася дикою.
— А ти не... протечеш? — запитав я.
— Пан-Ендіміоне, — відрізав корабель тим тоном, який мені завжди здавався пихатим, — перед вами міжзоряний космічний корабель, здатний проходити крізь туманності й наближатися до червоних гігантів. Навряд чи я можу, як ви висловлюєтесь, протекти, якщо занурюся в Н20 на якихось кілька років.
— Ну, вибач, — сказав я і додав, не бажаючи, аби за кораблем залишилось останнє слово: — Не забудь задраїти повітряний шлюз, коли спускатимешся під воду.
Корабель утримався від коментарів.
— А коли ми повернемося, — промовила дівчинка, — то як нам із тобою зв'язатися?
— Викличте мене комлоґом чи на радіочастоті дев'яносто й одна десята, — відповів корабель. — Я залишу над поверхнею води гнучку антену-вудку, щоб отримати ваш виклик.
— Гнучка антена-вудка... — задумливо повторив А. Беттік. — Яка чудова назва!
— Перепрошую, що не можу повідомити про походження терміна, — сказав корабель. — Моя пам'ять вже не та, що була колись...
— Усе нормально, — заспокоїла Енея, погладжуючи корпус корабля. — Ти добре нам слугував. А тепер гарно відпочинь. Ми хочемо, аби після нашого повернення ти був у чудовій формі.
— Так, пан-Енеє. Я буду на зв'язку й моніторитиму ваше пересування, доки ви не пройдете крізь наступний портал.
А. Беттік й Енея всілися на килим-літун, прихопивши свої пожитки. Вільного місця на килимі не лишилося. Я підперезався літальним поясом, відтак пересунув власний заплічник на груди, а вільною рукою взяв рушницю. Хай трохи незручно, та головне, щоб ця штуковина полетіла. Я тільки з книжок уявляв, як нею керують, адже електромагнітні пояси на Гіперіоні не працюють. Проте керувати ним виявилося досить просто. Індикатор потужності показував, що пояс заряджений повністю, тому я не боявся, що бухнуся в річку під час цього короткого перельоту.
Я натиснув кнопку на пульті, боком злетів у повітря, ледь не врізався у пірчасту папороть, а тоді, відновивши рівновагу, підлетів до килима-літуна, що зависнув на рікою, метрів за десять від її поверхні. Виснути на поясі було не так зручно, як сидіти на килимі, зате від такого польоту аж дух переймало. Аби показати Енеї й А. Беттіку, що в мене все добре, я підняв вгору великий палець, помітивши при цьому, що все ще судомно стискаю пульт у кулаці, а за мить ми вже летіли вздовж ріки на схід, назустріч вранішньому сонцю.
До самого водоспаду ми майже не бачили інших піщаних пляжів, але відразу за ним відшукалася гарна місцина, на південному березі. Тут, просто за порогами, ріка розширялася й перетворювалась на майже тихий затон. Саме у цьому місці А. Беттік розвантажив наше спорядження, а ми під оглушливе ревіння води, що перекочувалася через пороги, поскидали до купи всі особисті пожитки. Я наготував сокиру і скинув оком на найближчі дерева.
— Ось про що я подумав, — мовив А. Беттік так тихо, що я ледь розчув його крізь шум водоспаду.
Я зупинився із сокирою на плечі. Сонце припікало, і моя сорочка вже прилипла до спини.
— Ріка Тетіс була маршрутом прогулянкових круїзів, — продовжив він. — Цікаво, яким чином прогулянкові катери долали це? — він показав своїм блакитним пальцем на ревучу бистрінь.
— Розумію, — подала голос Енея. — Я теж про це думала. У ті часи вже були левітаційні баржі, але таке неможливо, аби рікою Тетіс усі мандрували саме на них. Це була б ще та несподіванка — вирушити у романтичну подорож на човні, а тоді дізнатися, що ви з любчиком мусите переправлятися через отаке.
Я стояв, дивлячись на розцвічену веселками водяну порошу. Чому таке питання мені навіть на гадку не спало? Може, я не такий розумний, яким звик себе вважати?
— Рікою Тетіс ніхто не плавав майже три стандартні сторіччя, — зауважив я. — Можливо, ці пороги з'явилися пізніше.
— Можливо, — погодився А. Беттік, — але сумнівно. Найімовірніше, вони утворилися в результаті тектонічних зсувів, і такі укоси тягнуться на багато миль на північ і на південь, та й крізь джунглі теж. Бачите цей перепад висот? Окрім того, на скелях чітко видніються сліди ерозії... Зверніть також увагу на розмір валунів у бистрині. Я вважаю, вони такі ж давні, як і сама ріка.
— І про них нічого нема у твоєму путівнику по Тетіс? — здивувався я.
— Нічого, — підтвердив андроїд, витягуючи книжку.
Енея взяла її в руки.
— Можливо, ми не на Тетіс, — припустив я. Мої співрозмовники втупились на мене. — Через відсутність зірок кораблеві не вдалося визначити нашого місцеперебування, — продовжував я, — а якщо цей світ не був частиною туру по Тетіс?