Вони сіли на острові неподалік від порталу, що розташовувався вище за течією, і там Сойя, Ґреґоріус і Реттіґ взялись обговорювати ситуацію.
— Минуло три стандартні тижні, стандартні, відколи корабель гайнув крізь портал на Ренесанс-В., так? — розпочав Ґреґоріус.
Кабіна спускового апарата була тісною й спартанською, тому вони залишались сидіти кожен на своєму місці. Бойові обладунки Ґреґоріуса та Реттіґа висіли в стінній ніші, наче запасні шкури, але вже з металу.
— Якщо вони потрапили у якийсь світ на подобу цього, — зауважив Реттіґ, — то могли спокійно вшитися будь-куди. Навіщо їм і надалі пересуватись рікою?
— Усе це, звичайно, так, — погодився де Сойя, — але існує велика ймовірність, що їхній корабель зазнав пошкоджень.
— Так, сер, — сказав сержант, — але наскільки серйозних? Чи може він літати? Чи не залатав він себе сяк-так? А може, попростував ремонтуватися на базу Вигнанців? Звідси до загумінкових світів можна шапкою докинути.
— Або дівчинка могла відіслати корабель і вирушити крізь черговий портал пішки, — докинув Реттіґ.
— Це за умови, що ще якийсь із порталів діє, — втомлено проказав де Сойя, — і той портал, на Ренесансі, не став для неї щасливою випадковістю.
Ґреґоріус обіперся об коліна своїми величезними лапами.
— Але, сер, це просто смішно... Шукати голку в сіні, як казали колись, і то було би дитячою забавкою у порівнянні з цим.
Отець-капітан де Сойя дивився крізь віконце спускового апарата. Невидимий вітер розгойдував високі папороті.
— У мене таке відчуття, що вона мандрує старою рікою. Я гадаю, вона й надалі користуватиметься порталами. Не знаю, чим вона пересувається — отою летючою штуковиною, на якій її хтось забрав із Долини Гробниць часу, а може, надувним плотом чи вкраденим човном, — але, гадаю, вона тримається Тетіс.
— А що ми можемо тут вдіяти? — запитав Реттіґ. — Якщо вона вже тут побувала, значить, ми її пропустили. Якщо вона тут іще не була, можемо чекати на неї до скону. От якби у нас була сотня кораблів-архангелів, аби ми могли доставити військових до кожного з цих світів...
Де Сойя кивнув. Під час тривалих молитов йому раз за разом спадало на думку, наскільки спростилось би його завдання, якби кур'єрськими кораблями керували роботи, і це б вони стрибали із системи в систему, транслювали повноваження, надані папським монідиском, наказували організувати розшук і знову переміщалися, навіть не гальмуючи. Але, наскільки він знав, Пакс не будував кораблів-роботів через ненависть Церкви до Штінтів і політику покладатися тільки на людські контакти. Йому було відомо про існування тільки трьох кур'єрських кораблів класу Архангел — «Михаїл», «Гавриїл», який приніс йому перше повідомлення від Ватикану, і його «Рафаїл». Перебуваючи на Ренесансі, він попросив надати для виконання місії ще й «Михаїла», але той виконував інші невідкладні завдання Ватикану. Розумом де Сойя усвідомлював, чому розшуки — це його, і тільки його завдання. Але вони згайнували майже три тижні, щоб обшукати два світи. Роботизований Архангел міг би переміститися до двох сотень світів і запровадити бойове чергування менш ніж за десять стандартних днів. Де Сойя з «Рафаїлом» із такими темпами, як зараз, мусять витратити на це чотири чи п'ять стандартні роки. Змученому отцю-капітану хотілося гірко розсміятись.
— Є ще її корабель, — нагадав він. — Якщо вони вирушили далі без нього, у них було дві можливості: відіслати цей корабель кудись або залишити його в одному зі світів на ріці Тетіс.
— Ви кажете «вони», сер, — неголосно сказав Ґреґоріус. — Ви впевнені, що є ще й інші?
— Хтось витяг її з нашої мишоловки на Гіперіоні, — відказав де Сойя. — Інші мусять бути.
— Там могла бути ціла команда Вигнанців, — припустив Реттіґ. — І зараз вони можуть перебувати вже на півдорозі до їхнього Рою... а дівчинку — залишити в одному з цих світів. Чи прихопити з собою.
Де Сойя підняв руку, припиняючи зайві розмови. Вони вже говорили про це багато разів.
— Я вважаю, що корабель потрапив під удар і зазнав пошкоджень, — сказав він. — Нам треба розшукати його, і це може привести до дівчинки.
Ґреґоріус показав на джунглі, що наразі мокли під дощем.
— Ми вже облетіли ділянку ріки між двома порталами. Жодного натяку на корабель. Коли ми опинимося в наступному світі, де є Пакс, то можемо надіслати сюди гарнізон, і нехай хлопці чатують біля порталів.
— Так, — мовив отець-капітан де Сойя, — але для них це означатиме вісім чи дев'ять місяців часу-в-борг, — він подивився на дощові смуги на лобовому склі та бокових віконцях. — Ми самі обшукаємо ріку.
— Що? — перепитав Реттіґ.
— Якщо б у вас був отой клятий корабель і вам треба було його залишити, хіба ви б його не заховали? — спитав де Сойя.
Обидва швейцарські гвардійці витріщилися на свого командира. Де Сойя побачив, що в обох тремтять пальці. Воскресіння позначалося й на них.
— Ми обстежимо радаром воду і стільки джунглів, скільки зможемо, — сказав отець-капітан.
— Це ще один день, не менше, — розпочав Реттіґ.
Де Сойя кивнув.
— Капрал Кі дасть інструкції «Рафаїлу» зробити глибоке сканування радаром двокілометрової смуги джунглів на кожному з берегів. А ми обшукаємо ріку за допомогою цього спускового катера. Наш радар не такий потужний, але територія, яку треба дослідити, у нас менша.
Змучені вояки спромоглися лише кивнути, показуючи, що наказ зрозуміли.
Вони таки виявили щось у тому місці, де ріка вдруге робила поворот. Об'єкт був металевий і великий та лежав на дні глибокої впадини, тільки кількома кілометрами нижче від першого порталу. Спусковий катер завис у повітрі, і де Сойя через променевий канал викликав «Рафаїла».
— Капрале, ми починаємо дослідження. Корабель повинен бути готовий ланцетувати об'єкт за три секунди після того, як я віддам наказ... але в жодному разі не раніше.
— Зрозуміло, сер, — прийшла відповідь від Кі.
Доки Ґреґоріус і Реттіґ натягали свої скафандри та готували інструмент і зброю, де Сойя утримував катер над місцем знахідки. Гвардійці стали над відчиненим люком.
— Пішли! — скомандував де Сойя.
Сержант Ґреґоріус вивалився з люка. Електромагнітна система на його скафандрі ввімкнулася за мить до того, як він мав ударитися об воду. І сержант, і стрілець трималися над водою зі зброєю напоготові.
— На тактичному екрані нема зображення з радара, — повідомив Ґреґоріус.
— Переходьте на відеозображення, — сказав де Сойя. — Занурюйтесь.
Обидва чоловіки знизилися, пройшли крізь поверхню ріки й зникли під водою. Де Сойя накренив катер, аби бачити їх крізь отвір із блістером: вода в ріці була темно-зелена, непроглядна, але можна було бачити світло від ліхтарів на шоломах — воно пробивалося крізь товщу води двома мерехтливими плямами.
— Шукайте на глибині вісім метрів, — порадив де Сойя.
— Знайшли, — перервав його сержант.
Де Сойя глянув на монітор. Перед його зором постав вихор мулу, зграйка риб із багатьма зябрами, що втікала від світла, і вигнутий металевий корпус.
— Кришка люка відсунута, — повідомив Ґреґоріус. — Ця штуковина закопалася в мул, але можна стверджувати, що вона відповідної величини. Реттіґ залишається зовні, я заходжу.
«Щасти вам!» — хотілося побажати де Сойї, але він промовчав. Команда була разом уже достатньо часу, аби відчувати, що доречно, а що — ні. Він вирівняв катер і приготував примітивну плазмову гарматку — єдине озброєння крихітного літального апарата.
Картинка зникла, як тільки Ґреґоріус пройшов крізь відчинений люк. Минула хвилина. Друга. Ще дві хвилини, і де Сойю почало корчити в його командному кріслі. Він майже сподівався побачити, як із води випірнає космічний корабель, а тоді рветься вгору у відчайдушній спробі втекти.