— Не можна бути таким впертим телям, — проричав я.
— Хто б казав, — огризнулась дівчинка, усівшись на носі плота, який уже допливав до середини каналу.
Поза затінком будівель сонце палило нещадно. Стоячи з А. Беттіком біля стернового весла, я натягнув на голову свій старий трикутний капелюх.
— Я так розумію, що ти — на її боці, — промовив я, коли ми опинилися вже посеред пустелі, а ріка знову звузилась до ширини каналу.
— Ні, пан-Ендіміоне, я б волів зберігати нейтралітет, — відповів андроїд.
— Ага, розказуй казки, — не погодився я. — Хіба не ти голосував за пліт?
— Досі він справно нам слугував, — сказав А. Беттік, роблячи крок назад, аби я міг взятися за стернове весло.
Я поглянув на ящики з провізією, акуратно складені у тіні намету, на плаский камінь із нагрівальним кубом, каструлями й сковорідками, на добре змащені дробовик і плазмову гвинтівку, що зараз лежали під брезентом, на наші пакунки, спальники, медпакети та інший скарб. Поки я одужував, вони навіть встановили нову «щоглу», і зараз на ній, наче прапор, майоріла одна з білих сорочок А. Беттіка.
— Ну і нехай, — нарешті пробурмотів я.
— Звісно, сер, — відгукнувся андроїд.
Наступний портал був лише за п'ять кілометрів від міста. Коли ми проходили крізь тонку тінь під аркою, я примружився, поглянувши на палаюче сонце Хеврона. В інших порталах наставала така мить, коли повітря ніби мерехтіло і надавало можливість побачити, що нас чекає попереду.
Тут попереду була цілковита темрява, і вона й надалі анітрохи не розсіювалась. Температура впала принаймні на сімдесят градусів. У ту ж мить змінилась гравітація. Раптом я відчув, ніби тримаю на спині людину моєї ваги.
— Ліхтарі! — закричав я, утримуючи кермове весло під раптово зрослим натиском течії. Я щосили намагався встояти на ногах, опираючись збільшеній силі тяжіння. Люта холоднеча, абсолютна темрява, гнітюча вага — усе це разом створювало насправді жахливий ефект.
На плоту були ліхтарі з Нового Єрусалима, проте Енея ввімкнула старий ручний ліхтарик. Його промінь протяв шар пари над чорною водою і висвітив стелю суцільної криги на висоті п'ятнадцяти метрів над нами. Звідусюди звисали, майже сягаючи води, химерні крижані сталактити. Над чорною поверхнею течії то тут, то там стирчали схожі на кинджали льодові нарости. Далеко попереду, десь метрів за сто, там, де промінь починав тьмяніти, бовваніла масивна крижана стіна, що спускалась аж до самої води. Ми були у крижаній печері... яка не мала виходу. Мороз обпікав голі руки й обличчя, а на шиї наче висіло важезне залізне грузило.
— Прокляття, — вилаявся я. Закріпивши стерно, я пошкандибав до пакунків. Було важко триматися прямо, маючи хвору ногу та вісімдесят кіло за спиною. А. Беттік і дівчинка були вже там, шукаючи теплий одяг.
Раптом почувся гучний тріск. Я глянув угору, очікуючи побачити, як на нас падає сталактит або важелезна стеля печери. Але це був лише тріск щогли, що зламалась, вдарившись у низький крижаний виступ. Щогла падала значно швидше, ніж би це робила під дією гравітації на Гіперіоні. Вона неслась до палуби плота так, ніби у голофільмі ввімкнули режим пришвидшеної перемотки. Тріски розлетілись навсібіч. Задубіла й вкрита інеєм сорочка А. Беттіка гучно вдарилась об палубу.
— От блядство! — знову вилаявся я, клацаючи зубами та дістаючи вовняну білизну.
35
Отець-капітан де Сойя вперше скористався деякими з повноважень, наданими йому папським монідиском.
Він оголосив Станцію триста двадцять шість у припливно-відпливній течії, на якій знайшов килим-літун, зоною злочину і запровадив на ній надзвичайний стан. Із плавучого міста Сент-Терез на станцію були викликані паксівські військові разом із кораблями. Де Сойя наказав арештувати всіх без винятку рибалок і колишній гарнізон платформи. Коли головний прелат Сент-Терез, єпископ Меландріано, почав було протестувати, називаючи таке рішення свавіллям, і навіть засумнівався у делегованих папським монідиском повноваженнях, де Сойя звернувся до правителя планети, архієпископа Джейн Келлі. Архієпископ схилилася перед папським монідиском і наказала Меландріано замовкнути під загрозою відлучення.
Де Сойя на час розслідування призначив лейтенанта Спраула своїм ад'ютантом і помічником, залучив паксівських спеціалістів із судово-медичної експертизи, а також найкращих слідчих із Сент-Терез та інших великих міст-платформ, аби ті провели розслідування на місці злочину. До капітана Ч. Доббса Поула, котрий сидів на гауптвахті під арештом, застосували правдоказ та інші наркотики, так само як і до всіх військових гарнізону, що ніс вахту на платформі, та всіх рибалок, що перебували там під час інциденту.
За кілька днів з'ясувалося, що капітан Поул, покійний лейтенант Беліус і чимало інших офіцерів та цивільної обслуги цієї платформи увійшли в злочинну змову з місцевими браконьєрами, заплющуючи очі на нелегальний вилов риби, та розкрадаючи майно, що належало Паксу. Вкрали навіть один батискаф, зазначивши у звіті, що його потопили партизани під час збройного нападу. Вони також привласнювали отримані від туристів-рибалок гроші. На все це отцю-капітанові де Сойї було начхати. Він хотів дізнатися в усіх подробицях, що сталося того вечора, два стандартні місяці тому.
Судово-медичні експерти обробляли величезну кількість речових доказів. Кров і залишки органічної тканини, знайдені на килимі, перевірили на ДНК і надіслали для ідентифікації у відповідний центр у Сент-Терез та на орбітальну базу Пакса. Виявилось, що сліди крові на килимі належать двом різним особам: одну з них точно встановили як лейтенанта Беліуса; особи з ДНК, що відповідала б іншим залишкам крові на килимі, у базі даних Моря Безкрайого не знайшлося. І це попри той факт, що свого часу відповідна інформація про всіх без винятку громадян Пакса на цій планеті була занесена у базу даних.
— А як кров цього Беліуса потрапила на килим? — поцікавився сержант Ґреґоріус. — Під правдоказом усі як один дали свідчення, що Беліус беркицьнувся в «калюжу» задовго до того, як затриманий втік на килимі.
Де Сойя кивнув і зчепив пальці рук. Він перетворив кабінет заарештованого коменданта на свій командний пункт. Платформа наразі була переповнена, на ній тепер перебувало втричі більше пожильців, ніж зазвичай. Три великі сторожові кораблі військово-морського флоту Пакса стояли на якорі поблизу, два з них могли занурюватись під воду, як субмарини. Палубу, на якій раніше стояли екранольоти, заполонили різноманітні літальні апарати Пакса, а ще на платформу прибула команда техніків, аби відремонтувати та розширити палубу, де паркувалися топтери. Сьогодні вранці де Сойя наказав прибути в цей район іще трьом військовим кораблям. Єпископ Меландріано надсилав йому не менше двох листів щодня, протестуючи проти божевільних витрат; отець-капітан де Сойя ці листи ігнорував.
— Гадаю, наш незнайомець, втікаючи, зупинився, аби витягти лейтенанта з... як ви це називаєте, сержанте?.. з калюжі. На килимі відбулася сутичка. Утікача було поранено або вбито. Беліус намагався повернутись на станцію. Поул і вартові застрелили його помилково.
— Так, — погодився Ґреґоріус, — це найкращий сценарій, який мені довелося чути.
Чекаючи на результати порівняльного аналізу ДНК із Сент-Терез, вони встигли вибудувати багато інших версій: браконьєри перебували поблизу на плоті, між незнайомцем і лейтенантом Беліусом існувала змова, капітан Поул прибирав своїх спільників... Версія, яку озвучив де Сойя, наразі була найлогічнішою.
— Це означає, що наш незнайомець — один із тих, хто мандрує разом з дівчинкою, — сказав де Сойя. — І він буває схильним до милосердя, хоч якою б дурістю це не видавалося.
— Але він може бути і звичайним браконьєром, — зауважив Ґреґоріус. — Ми ніколи не дізнаємося напевно.
Де Сойя постукав кінчиками складених пальців.
— Чому не дізнаємось, сержанте?
— Ну, капітане, адже всі докази отам, унизу, — відповів Ґреґоріус, тицьнувши великим пальцем у напрямку бурхливого фіолетового моря за вікном. — Флотські кажуть, що глибина тут десять тисяч сажнів — це майже двадцять тисяч метрів, сер. І всі тіла давно вже пішли рибам на обід. А якщо це був браконьєр і якщо йому вдалося втекти, ми ніколи нічого більше не дізнаємось про нього, сер. Якщо ж він був з іншого світу... Центрального архіву Пакс не має. Довелося б переглянути записи у сотнях світів, сер. Тож нам його ніколи не знайти.