888] Та не вгаває Еней і виблискує ратищем довгим,
889] Мов ціла жердь, і так промовляє із гнівом у серці:
890] «Турне, чого тут чекати, чому зволікаєш? Змагатись
891] Треба не в бігу, а зброєю гострою зблизька. Зміняйся,
892] В що лиш захочеш, зроби все, що вдієш відвагою й хистом,
893] Хочеш на крилах злетіть аж до зір чи у землю заритись?»
894] Той же, лише головою хитнувши: «Не грізне, зухвальче,
895] Це твоє слово гаряче, а грізні богове для мене,
896] Грізний Юпітер». І більше ні слова, оглянувсь на давній
897] Камінь великий, — він в полі межею стояв випадково,
898] Щоб суперечку за ниву рішати. Взяло б його ледве
899] Шість пар на плечі добірних мужів, що земля їх зродила.
900] Він же у руку тремтячу вхопив, і, розбігшись, підскочив
901] Вгору, і кинув на ворога. Та не пізнав себе зовсім
902] Ані у бігові, ані в ході, коли скелю велику
903] Кидав, вхопивши з землі, — затремтіли коліна, й застигла
904] Кров, наче лід той холодна, і камінь, що Турн у повітря
905] Кинув ним, не пролетів всього поля між ними, не вдарив
906] Так, як належить. Неначе у сні, як нічний відпочинок
907] Зліплює втомлені наші повіки, й здається нам, ніби
908] Хочемо бігти кудись, у розгоні і серед напруги
909] Падаєм ми у безсиллі; язик нам не служить, і більше
910] В нашому тілі знайомої не вистачає нам сили,
911] Голос із уст не виходить, не можемо й слова промовить.
912] Так ото й Турнові, в чім не шукав би дороги рятунку
913] Він у своєму завзятті, то злюща богиня відмовить
914] Успіху. Всякі чергуються в серці його почування.
915] То на рутулів подивиться він, то на місто; зі страху
916] Він зволікає й тремтить, неминучого ждучи удару.
917] Стежки до втечі не видно, ні сили на ворога стати,
918] Ні колісниці нема, ні сестри, що піклується нею.
919] Поки вагавсь він, Еней замахнувся і спис смертоносний,
920] Простір очима відмірявши, кинув, вперед нахилившись
921] Тілом усім. Не свище так камінь, із пращі на мурах
922] Кинутий, ані від грому не йде такий гул у просторі, —
923] Спис той летить, наче вихор із чорної хмари, й несе він
924] Смерть неминучу. Він панцира край пробиває і крайні
925] Кола щита семирядні, й стегно він із свистом проймає.
926] Збитий ударом із ніг, підломивши коліна, на землю
927] Турн величезний звалився. Із зойком зірвались рутули,
928] Зойк цей аж гори відбили, і гомін його розійшовся
929] Ген по високих горах. Від землі він тепер у покорі
930] Очі підвів і, з благанням правицю до нього простягши,
931] Так промовляє: «На що заслужив я, приймаю, не буду
932] Ласки просить, покористуйся правом. Проте, якщо, може,
933] Згадка про батька зворушить тебе, то благаю, — у тебе
934] Теж був старий такий батько Анхіс, — ти над старістю Давна
935] Май милосердя, й мене, чи як хочеш, лише моє тіло,
936] Світла позбавлене, рідним віддай моїм. Бо переміг ти, —
937] Свідки авзонці, як я простягав, переможений, руку.
938] Буде тобі за дружину Лавінія; далі не йди вже
939] В злобі своїй». Суворий Еней зупинивсь, озирнувся
940] Й збройну затримав правицю. І стала поволі ця мова
941] Серце м’ягчити йому, коли зверху плеча він побачив
942] Ремінь злощасний і блиснули пояса бляшки знайомі
943] З хлопця Палланта, що Турн йому рани завдав, перемігши,
944] Й в себе на плечах носив цю з ворога зняту відзнаку.
945] Щойно очима Еней упізнав оту здобич воєнну,
946] Пам’ятку бою гіркого, розпалений гнівом шаленим
947] Грізно він скрикнув: «То звідси ти в зброї, що зняв з мого друга,
948] Вирватись хочеш? Паллант тебе в жертву приносить цією
949] Раною, мститься Паллант, випускаючи кров цю злочинну».
950] Так промовляє і з люттю в наставлені груди ворожі
~ 135 ~