279] Аж занімів наш Еней, це побачивши, аж знепритомнів,
280] Стало аж дибом волосся, і голос засікся у горлі.
281] Хоче як стій утікати, покинуть цю землю солодку:
282] Так він злякався цієї богів остороги й наказу.
283] Що ж тут робити? І як говорити в той час, як цариця
284] В шалі такому? Де взяти відваги? І з чого почати?
285] Перебігає з одного на друге він мислю швидкою,
286] Різні можливості ловить, на всякі лади їх тлумачить.
287] Б’ється він так із думками, й найкращою ця ось здається:
288] Кличе Мнестея, й Сергеста, й героя Сереста, щоб судна
289] Нишком готовили, друзів збирали на березі, зараз
290] Потай щоб зброїлись та щоб таїли, чому все те роблять.
291] Нам же тим часом, коли ще Дідона сердешна не знає
292] И не сподівається, що розіб’ється їх щире кохання,
293] Думать він буде, коли б підступити у найдогіднішу
294] Мить для розмови і як би до неї промовить найкраще.
295] Радо це всі сприйняли і виконують скоро накази.
296] Хитрощі ці зрозуміла цариця (хто б міг одурити
297] Тих, що кохають?). І перша збагнула цей задум майбутній,
298] Певного й то боячися. Їй, ошалілій, доносить
299] Поголоска лиха, що флот вже в дорогу ладнають.
300] Розум утративши свій, божевільна, по місту літає,
301] Наче шалена при виносі святощів з храму Тіада,
302] Чи коли оргій трилітніх влаштовують Вакхові свято
303] І на Кітейрон-горі лунають вночі завивання.
304] Врешті сама до Енея приходить і так промовляє:
305] «Зраднику, ти сподівався, що зможеш такий величезний
306] Злочин втаїти від мене й лишить тайкома мою землю?
307] Чи не задержить тебе вже ніщо — ані наше кохання,
308] Ані колишня присяга, ні те, що Дідона загине
309] Смертю жорстокою? Навіть узимку ти з флотом рушаєш
310] І в буревії північні пливти поспішаєш по морю?
311] Серця не маєш! Якби не в чужі ти краї і оселі
312] Їхав, а Троя стара ще стояла б, — чи їхав би в Трою
313] Флотом по збуренім морі? Від мене тікаєш? Благаю
314] Сліз цих заради і даного слова, бо більше нічого
315] Я собі, бідній, сама не лишила, й заради весілля
316] Нашого, ради початку подружжя: як добре зробила
317] Щось я для тебе, як що-небудь з того було тобі миле, —
318] Змилуйсь над домом, який загибає, облиш свою думку,
319] Як тільки можна просити, прошу. Через тебе на мене
320] Люті лівійські народи й князі нумідійські, й тірійці
321] Вже вороги мені. Сором утратила я задля тебе
322] Й чесне ім’я моє давнє, що ним аж до зір величалась.
323] Гостю мій, ця-бо лиш назва по мужу для мене лишилась,
324] Ледве живу, на поталу кому ти мене покидаєш?
325] Отже, чого мені ждати тепер? Тільки того, що брат мій
326] Пігмаліон оці мури потужні зруйнує, чи гетул
327] Ярб у полон поведе? Ох, коли б хоч потомка від тебе,
328] Поки покинеш мене, зачала була, щоб хоч маленький
329] Бігав Еней по світлиці й нагадував личком твій вигляд, —
330] Не відчувала б, що я вже пропаща така і самотня».
331] Так говорила, а він, пригадавши Юпітера слово,
332] Й оком не кліпнув, а в серці змагався та біль гамував свій, —
333] Врешті він коротко каже: «Царице, ніколи не міг би
334] Я заперечить, хоч скільки б ти послуг своїх не згадала.
335] Буде приємно й Еліссу спогадувать, поки мій розум
336] Буде притомний і поки мій дух зможе рухати тілом.
337] Дещо, до речі, скажу: ніколи не мав я надії
338] Втечу свою затаїти, не думай того, і ніколи
339] Я не носив смолоскипів весільних, твоїм чоловіком
340] Я не вважався і шлюбних я уз не шукав. Якби доля
341] Жить за бажанням дала, по своїй усе діяти волі,
342] Я поселився б у Трої, по-перше, і милі могили
343] Рідних не кинув би. Замок Пріамів стояв би високий,
344] Для переможених знову тоді я Пергам збудував би.
345] Та до Італії нас Аполлон тепер кличе Грінейський,
346] Кличуть віщання лікійські в велику Італію їхать.
347] Там і кохання, і рідна вітчизна. Якщо фінікійку
348] Тягне, тебе, від лівійського міста й твердинь Карфагена,
349] Чом тобі заздро, як тевкри осядуть в Авзонії, врешті?
350] Вільно ж і тевкрам держави шукати у землях далеких.
351] В час, коли вогкою млою ніч землю огорне й посходять
352] Зорі вогнисті, тінь батька Анхіса у сні мене кличе,
353] Журний страшить мене образ його, й син Асканій волає,
354] Й кривда його, дорогого що я його ось позбавляю
355] Царства Гесперії й краю, який йому доля признала.
356] Вісник богів, від самого Юпітера посланий, з неба
357] Нам ще й наказа від нього приніс — клянусь головами
358] Нашими. В денному світлі сам бачив я бога, як входив
359] В місто, і вухами цими виразно я чув його голос.
360] Тож перестань і мене, і себе цими скаргами мучить:
361] Не по своїй-бо я волі в Італію їду».