548] Тут озирнувся Еней і неждано під скелею зліва
549] Бачить велику твердиню, аж тричі обведену муром.
550] Вколо її обпливає вогненна ріка бистрорвуча,
551] Полум’ям бухає й хвилями котить гримуче каміння, —
552] Це Флегетон тартарійський. Там спереду брама велика,
553] З чистої сталі стовпи, — ні людська їх не зрушить війною,
554] Ні небожителів сила, — й залізна здіймається вежа.
555] Там Тізіфона сидить, підійнявши кривавії шати,
556] Цілими днями й ночами без сну вхід до вежі сторожить.
557] Звідти весь час долітають і зойки, і немилосердний
558] Свист батогів, і залізних кайданів волочених брязкіт.
559] З страхом Еней зупинився і слухає шум той і скрегіт.
560] «Що за злочинці там, діво святая, скажи, які кари
561] Там завдають їм? Чому такі зойки сюди долітають?»
562] В відповідь мовить пророчиця: «Тевкрів вождю велеславний!
563] Стати не може з безвинних ніхто на тім клятім порозі.
564] Та як Аверну гаї Геката мені доручала,
565] То й розказала про кари божисті, провівши усюди.
566] Кноському тут Радамантові влада належить жорстока,
567] Чує він винних лукавство, й катує, і силує визнать,
568] Хто согрішив на цім світі у марній надії, що скриє
569] Все і покуту за гріх відкладав аж до пізньої смерті.
570] От з батогом у руках підступає до них Тізіфона,
571] Месниця, й б’є, а в лівиці жахливі тримає гадюки,
572] Й в очі стромляє, й скликає громади посестер жорстоких.
573] Щойно зловісні тоді заскрегочуть завіси й прокляті
574] Брами відчиняться, — бачиш, яка там у сінях сторожа,
575] Що за потвора дверей стереже. Усередині є там
576] Гідра велика, і тим ще страшніша, що чорних у неї
577] Аж п’ятдесят є пащек. А далі сам Тартар два рази
578] Вглиб простягається й стільки ж у пітьму сягає, наскільки
579] Видно у небі високий Олімп, у ефір оповитий.
580] Тут покоління землі стародавнє, плем’я титанів,
581] Скинене громом, воно аж на самому дні пробуває.
582] Бачила там величезні тіла я близнят Алоедів,
583] Що забажали руками підважити небо велике
584] Й навіть Юпітера дерзко наважились з царства прогнати.
585] Бачила я й Сальмонея, що, відданий мукам жорстоким,
586] Взявсь удавать він Юпітера блискавки з громом Олімпу,
587] Й гнавсь четвернею по грецькій країні, й махав смолоскипом;
588] Їхав з тріумфом в столицю Еліди, і божої честі
589] Він зажадав, божевільний. А пломінь небесний і хмари,
590] Що їх нічим не підміниш, він міддю хотів удавати
591] Й тупотом кінських копит. Але батько, могутній володар,
592] Громом ударив із хмари густої. Та не головня це
593] І не палаюча тріска соснова! І вниз головою
594] Кинув він ним в круговерті великій. А щоб ти не думав,
595] Ніби я Тітія там, землі всеродючої сина,
596] Не зустрічала, то знай — він дев’ять ланів там займає,
597] А невмирущу печінку у нього закровленим дзьобом
598] Рве величезний коршак, жере м’ясо, яке відростає
599] Знов для нових катувань. Під грудьми він у нього гніздиться
600] І відростаючим жилам повік не дає супокою.
601] Слід і лапітів згадать — Іксіона або Пірітоя, —
602] Чорна над ними скала, що ось-ось упаде, й ще, здається,
603] Мить — і зірветься. А тут миготять золотії підніжки
604] Попід величними ложами й царські розкішні бенкети
605] Перед самими очима. Та з фурій найбільша тут сіла
606] Поруч і не дозволяє руками стола доторкнутись,
607] Скаче, і факелом тиче у вічі, й кричить на все горло.