367] Саме в той час, коли інше все військо стояло у полі,
368] Вершники з міста Латина озброєні, разом три сотні,
369] Їхали, вкриті щитами, до Турна-царя поспішали
370] Вісті йому передати. Вольцент був начальник над ними.
371] Близько було вже до табору їм, під’їздили під мури,
372] Здалеку бачили, як ті наліво, на стежку звертають.
373] Враз Евріала — який необачний! — шолом його зрадив,
374] Блиснувши променем в вічі ясним у півтемряві ночі.
375] Бачили це не дарма вони. Крикнув Вольцент із загону:
376] «Стійте, мужі! Хто ви й звідки ви тут? І чому ви при зброї?
377] Путь вам куди?» Та вони не озвались на це, лише далі
378] В ліс подалися мерщій і довірились темряві ночі.
379] Кинулись вершники на перехрестя знайомі, й дороги
380] Їм вартові звідусіль заступили, а ліс був глибокий,
381] З чорного дуба, наїжений терням і густо зарослий
382] Всюди корчами, лиш рідко була десь вузенька стежина,
383] Схована в лісі. Темне гілля і важка його здобич
384] Стримали там Евріала, і напрям дороги згубив він
385] Із переляку. А Ніс утікає. І от, нерозважний,
386] Вирвався з рук ворогів із тих піль, що альбанськими стали
387] Зватися згодом від імені Альби, тоді ж там високі
388] Стайні тримав цар Латин. Коли зупинився, нарешті
389] оглянувся даремно за другом, що десь загубився,
390] «Гей, Евріале, сердешний, — гукає він, — де ти зостався?
391] Нк повернуся я знову, і як я заплутану стежку
392] В лісі зрадливім знайду?» І шукати почав, повернувшись,
393] Він по своїх же слідах і блукати в гущавині лісу.
394] Кінський він тупіт почув, і гомін, і гасла погоні.
395] І незабаром ще й крики почув, і уздрів Евріала,
396] Ворог його оточив і узяв у полон, бо зблудив він
397] В місці непевному, в наглім сум’ятті нічному, й даремно
398] Він намагавсь увільнитись. Що діяти? Зброї якої
399] Й сили якої додать, щоб з біди юнака врятувати?
400] Чи на ворожі мечі йому кинутись, смерті годину
401] Славну прискорить і в ранах загинути мужньо? Чимдуж він
402] Руку напружує й спис обертає в руці і, на місяць
403] Глянувши вгору, такими словами благає: «Богине,
404] Донько Латони, окрасо зірок і борів опікунко!
405] Зглянься й дай поміч у нашій біді. Коли жертву за мене
406] Батько Гіртак складав на твоїх вівтарях, коли сам я
407] З ловів ті множив дари і в тебе під храму склепінням
408] Вішав або прибивав їх тобі на священнім фронтоні, —
409] Дай цю ватагу розбити, цим списом керуй у повітрі».
410] Так говорив він; і, всім напружившись тілом, залізо
411] Кинув. Спис в леті своєму тьму ночі прошив, і ввігнався
412] Ззаду Сульмону в хребет (він навпроти стояв, обернувшись),
413] І надломився відразу, й усе передсердя прошило
414] Зламане дерево. Він, покотившись, з грудей виливає
415] Теплий ще струмінь і стигне, і довго хрипить усе лоно.
416] Раптом вони озирнулись; а той із завзяттям ще більшим
417] Кинув ще й другого списа на них з-понад самого вуха.
418] Не спам’ятались, як спис пролетів, і Тагові скроні
419] Враз пробиває обидві й, зігрітий, проходить крізь мозок.
420] Лютий шаліє Вольцент, винуватця ж, що кидав, не бачить,
421] Ані збагнути у гніві не може, куди нападати.
422] «Поки що буде, а ти нам гарячою кров’ю оплатиш
423] Кари обох». Сказав так і кинувся, меч оголивши,
424] На Евріала. Страх тоді Ніса обняв і, безтямний,
425] Голосно крикнув він, довше не міг-бо у пітьмі ховатись,
426] Довше не міг він терпіти такого великого горя:
427] «Ось я! На мене, на мене залізо зверніть, о рутули!
428] Я це вчинив, мій це підступ, а він не посмів би нічого,
429] Та й не здолав би, — за свідків і небо, і зорі я кличу, —
430] Тим він лиш винен, що дуже любив безталанного друга».
431] Ще промовляв він слова ці, як розмахом дужим у ребра
432] Меч увігнався і білі надвоє розсік йому груди.
433] Мертвий скотивсь Евріал, — по прекрасному тілі у нього
434] Кров полилася й на плечі безсило схилилася шия.
435] Так це, як квітка червона, підрізана в оранці ралом,
436] Гинучи, в’яне, або як той мак на ослаблій стеблині
437] Клонить голівку свою, дощами обтяжену в полі.
438] Ніс у саму середину рветься і тільки Вольцента
439] Всюди шукає, між всіх одного лиш Вольцента він прагне,
440] А вороги, звідусіль наступаючи, тиснуть на нього.
441] Він же завзято махає мечем блискавичним, аж поки
442] В горло рутулу кричащому лезо всадив одчайдушно
443] І умираючи сам, звів із світу ще й душу ворожу.
444] Впав він на прах бездиханного друга, бо рани глибокі
445] Тіло зорали йому, і спочив тоді мирною смертю.