717] Тут-то латинцям одваги і сили додав сильнозбройний
718] Марс і в серцях їх завзяття збудив, а на тевкрів Утечу
719] Й чорний він Острах навіяв. Сюди позбігалось їх густо
720] Ізвідусіль, бо тут склалася добра до битви можливість.
721] Бог войовничий вступив у серця їх.
722] Бо як побачив Пандар, що брат вже загинув і щастя
723] Може змінитися й справа інакше могла б обернутись,
724] Впершись з великою силою, браму своїми плечима
725] Крутить в завісах і цим багато своїх відтинає,
726] В лютім бою їх лишивши за мурами; воїв ворожих
727] Він замикає з собою й приймає їх напад; безумний,
728] Він не доглянув, що цар рутульський в середині війська
729] Вдерся сюди і сам серед мурів його замикає,
730] Наче могутнього тигра в беззахисну кинув отару.
731] Блиснуло світло нове їм відразу у вічі, і грізно
732] Брязнула зброя, і гребінь кривавий зацвів на шоломі,
733] Щит засвітив блискавками. Пізнали вороже обличчя
734] И постать його величезну Енеєві люди й злякались.
735] Минувся раптом могутній Пандар і, палаючи гнівом
736] Лютим за брата полеглого, словом таким обізвався:
737] «Це тут не царські покої, що в віні дала їх Амата,
738] І не приймає тут Турна у батьківські мури Ардея:
739] Табір ворожий ти бачиш, і змоги у тебе немає
740] Вийти відсіль». А Турн, усміхнувшись, спокійно промовив:
741] «Що ж, починай, якщо маєш відвагу, ставай до двобою,
742] Скажеш Пріамові, що із Ахіллом і тут ти зустрівся».
743] Так він сказав. А той, напруживши всю свою силу,
744] Кинув списом сукуватим з корою нездертою. Тільки
745] Вітер війнув йому, — злинула доня Сатурна Юнона
746] Й вістря звернула убік, і спис застрягає у брамі.
747] «Зброї тієї, яку моя сильна тримає правиця,
748] Ти не уникнеш, бо інший є зброї і рани вершитель».
749] Мовив він так і, раптом підвівшись, мечем замахнувся,
750] І розпанахав чоло поміж скронь посередині сталлю,
751] Й страшно розсік йому щелепи юні, іще безбороді.
752] Гук пролунав, аж земля під важким тягарем затряслася.
753] Тілом зів’ялим і зброєю, злитою мозком, накрив він
754] Землю, вмираючи; рівні частини повисли обабіч:
755] Півголови із одного плеча і пів з другого звисло.
756] Порозбігались урозтіч охоплені страхом троянці;
757] І, якщо б зараз подбав переможець про те, щоб зірвати
758] Засув руками і друзів пустити крізь браму, то був би
759] День це останній війни для народу. Та крові жадоба
760] І божевільної люті шаленство вперед його гнали
761] На ворогів.
762] Зараз догнав він Фалера і Гіга і їм в підколінні
763] Жили підрізав; списи у них вирвав і кинув у плечі
764] Тим, що тікали: Юнона дає йому сили й відваги.
765] Гала іще він догнав і Фегея, щит наскрізь пробивши,
766] Галія і Ноемона, Алкандра й за ним Прітанея;
767] Ще-бо не знали вони, що сталось, і бились на мурах.
768] Далі й Лінкея, що йшов проти нього і друзів ще кликав,
769] Вбив, замахнувшись із правого боку мечем і на мури
770] Спершись, так зблизька раз тільки рубнув він, що разом з шоломе
771] І голова покотилась далеко. А потім Аміка
772] Вбив він, мисливця на звірів, що краще ніхто не зумів би
773] Стріли намазать рукою, отрутою зброїть залізо.
774] Й Клітія, сина Еола, й Кретея — муз друга убив він,
775] Того Кретея, що з музами в тісній жив дружбі; на серці
776] Завжди пісні в нього, й струни лиш строїв би він на кіфарі,
777] Завжди співав би про коні, про зброю, мужів і про битви.
778] Врешті, тевкрійські вожді, як почули, що їхніх там ріжуть,
779] Іоприбігали Мнестей і завзятий Серест, і от бачать,
780] Що товариство тікає, а ворог всередині в мурах.
781] Гак тоді кличе Мнестей: «Гей, куди ви тікаєте, де ще
782] Мурів шукаєте, де ще там шанці ви маєте, друзі?
783] Муж лиш один, громадяни, і замкнений в ваших же мурах,
784] Зміг заподіяти в місті таку різанину безкарно;
785] Стільки найкращих із-поміж юнацтва він вислав до Орка!
786] Ні батьківщини нещасної й древніх богів вам не жалко,
787] Ані Енея великого вам, боягузи, не сором?»
788] Цими словами вони запалилися, сили набрали
789] Й лавою стали міцною. А Турн тоді мусив поволі
790] З бою вступитись, до річки подавсь він, до місця, де хвиля
791] Берег оточує. З криком гучним ще завзятіше стали
792] Тевкри, все військо стягнувши, на нього тоді нападати.
793] Так, наче грізного лева збройна юрба оточила;
794] З ляку він став задкувать, позираючи люто і злобно,
795] Не дозволяють-бо гнів і доблесть йому відступати,
796] І наступати не годен, хоч дуже того він хотів би, —
797] Зброя ворожа й мужі на заваді. І Турн так же само,
798] Звільна, вагаючись, все відступає, палаючи люттю,
799] Навіть два рази він кидався в лави ворожі і двічі
800] Гнав через табір загони розбиті, й вони утікали.
801] З табору цілого швидко, однак, позбігалися разом
802] На одного всі, і навіть Юнона, Сатурнова донька,
803] Сили додать не змогла йому, — з неба Юпітер повітрям
804] Вислав Іріду сказать, що скарає сестру, якщо зараз
805] Турн не відступить із мурів високого города тевкрів.
806] Більше не може юнак щитом уже опір чинити,
807] Бо ж у правиці він сили не має, уже звідусюди
808] Стріли його засипають. На скронях у нього опуклий
809] Дзвонить шолом без устанку, і кована мідь від каміння
810] Гнеться, гребені збиті і щиту не стримать ударів.
811] Тевкри ж тим часом списами вже сиплють подвійно, і перший
812] З ними Мнестей громоносний. Стікає по цілому тілі
813] Піт, що й дихнути не можна, й потоком спливає смолистим;
814] Віддих ослаблий вже ледве підносить знесилені груди.
815] В повній зброї тоді у ріку стрімголов він стрибає:
816] В жовту свою глибину течія прийняла його зразу,
817] I підняла на лагіднії хвилі, й від крові обмила,
818] И, повеселілого, знову до друзів його повернула.