Выбрать главу
[105] Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в війну І ганьбою до всіх надута, Походить більш на сатану! Що скілько болі причинила, Що скілько люду погубила, А в смутний час навтікача! Нехай лиш Турн, що верховодить І всіх панів за кирпи водить, З Енеєм порівня плеча.
[106] Нехай оставить нас в свободі, Нехай царівні дасть покой; Нехай живе в своїй господі, А щоб в Латію ні ногой. А ти, Латине, всіх благійший, Прибав Енею дар смачнійший: Йому Лавинію оддай. Сим сватовством нам мир даруєш І царства рани урятуєш; Дочці ж з Енеєм буде рай.
[107] Тебе ж прошу я, пане Турне! Покинь к Лавинії любов І проясни чоло нахмурне, Щади латинську нашу кров. Еней тебе лиш визиває, А нас, латинців, не займає, Іди з троянцем потягайсь! Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те ділами, Побить Енея постарайсь».
[108] Од річі сей Турн роз’ярився, Як втопленик, посинів ввесь; Дрижали губи, сам дрочився, Зубами клацав, мовби пес, Сказав: «О, стара пустомеля! Яхидств і каверз всіх оселя! І ти тхором мене зовеш! І небилиці вимишляєш, Народ лукаво ввесь лякаєш, На мене ж чортзна-що плетеш.
[109] Що буцім хочу я одтяти Головку лисую твою; Та згинь! — не хочу покаляти Честь багатирськую свою.
А ти, Латине милостивий, Коли такий став полохливий, Що і за царством байдуже? Так лізьте ж до Енея раком, Плазуйте перед сим трояком, Він мир вам славний устриже.
[110] Коли ж до мира я поміха, Коли Еней мене бажа І смерть моя вам єсть потіха; Моя душа не єсть чужа Од храбрості і од надії, Іду, де ждуть мене злодії, Іду і б’юся з втікачем! Нехай хоть стане він Бовою, Не наляка мене собою, Поміряюсь з його плечем».
[111] Коли в конгресі так тягались, Еней к Лавренту підступав; На штурм троянці шиковались, До бою всякий аж дрижав. Латин таку почув новинку, Злякавсь, пустив із рота слинку, І вся здригнула старшина. «От вам і мир», — сказав Турн лютий І, не терявши ні минути, Пред військом опинивсь, як на!
[112] Оп’ять настав гармидер, лихо; Народ, як черв, заворушивсь. То всі кричать, то шепчуть тихо, Хто лаявся, а хто моливсь. Оп’ять війна і різанина, Оп’ять біда гне в сук Латина, Сердешний каявсь од душі, Що тестем не зробивсь Енею, І послі б з мирною душею Лигав потапці і книші.
[113] Турн миттю нарядився в збрую, Летить, щоб потрошить троян; І роз’ярив дружину злую Побить Енеєвих прочан. Прискочив перше до Камілли, Як огир добрий до кобили, І став їй зараз толковать: Куди їй з військом напирати; Мессап же мусить підкрепляти Цариці сей прокляту рать.
[114] Розпорядивши Турн як треба, Махнув, засаду щоб зробить, На гору, що торкалась неба, І щоб фрігійців окружить. Еней построїв тож отряди, Де всім назначив для осади Без одступу на вал іти. Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно, Ідуть, щоб побідить поспішно Або щоб трупом полягти.
[115] Троянці сильно наступали І тиснули своїх врагів, Не раз латинців проганяли До самих городських валів. Латинці также оправлялись І од троянців одбивались, Один другого товк на прах; Тут їх чиновники тузились, Як півні за гребні возились; Товклись кулаччям по зубах.
[116] Но як Арунт убив Каміллу, Тогді латинців жах напав; Утратили і дух, і силу, Побігли, хто куди попав. Троянці з біглими змішались, Над їх плечами забавлялись І задавали всі сто лих. Ворота в баштах запирали, Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих.
[117] Як вість така прийшла до Турна, То так мерзенно іскрививсь, Що твар зробилась нечепурна І косо, зашморгом дививсь. Потім ярує од досади, Виводить військо із засади І гору покида, і ліс; І тілько що спустивсь в долину, То в тую ж самую годину Уздрів Енеєвих гульвіс.