Людська пам’ять — ось ключик до гармонії, спокою і щастя. Навчимося управляти нею — зможемо зробити людство щасливим. Зникнуть війни, конфлікти. Буде тільки спокій. Спокій і гармонія».
«Ну хіба це не щастя — стерти з пам’яті все погане, те, що мучить людину, переслідує, завдає болю, заважає жити у злагоді з собою і зі світом, нав’язує комплекси і зрештою вкорочує віку? Хіба це не щастя — почати життя заново, з чистого аркуша? Ось у чому моє покликання, моя місія на землі».
«Я здивований, украй здивований. То Ядвіга, виявляється, ще й досі не зрозуміла, з ким живе? Досі не може відрізнити мене, вченого, від звичайного лікаря-психіатра? Отакої! Вона нещасна, бо хоче кохання? Їй бракує почуттів, пристрасті? Хтива самка. Хіба я не створив їй усі умови для щастя? Хіба вона не має всього, про що інші жінки тільки мріють?»
«Вона дорікає мені тим, що в енної після вживання моїх препаратів бувають галюцинації. Але ж вони минають. Однак завдяки їм пам’ять позбавляється баласту, непотрібної інформації, без якої дівчинка зможе стати щасливою. Авжеж, на шляху до відкриття всяке трапляється. Невже Ядвіга, людина з вищою освітою, — така наївна, що вірить у казочку про те, що Павлов експериментував виключно з собаками? Ха-ха! Знаменитий фізіолог робив те саме і з дітьми. Вона не знала? Не знала?! Авжеж, великий Павлов привчав їх так само, як і собак. Зате його відкриття про умовні рефлекси назавжди закарбувалося в історії. Й ім’я — також. А хто згадує тих нещасних піддослідних? Вони стали гумусом на полі наукового врожаю, на ниві прогресу людства.
Гуманно — не гуманно… Усе відносно, усе пізнається в порівнянні. Заради наукового відкриття варто йти на будь-які жертви, бо воно — для цілих поколінь, для всього світу, для майбутнього планети. Діти у притулках і в’язні в таборах — найкращий живий матеріал для експериментів. Завжди і скрізь. Бо серед цього контингенту найбільше людського браку, генетичного сміття, патологічних відхилень. На них випробовують нові лікувальні препарати та методи, над ними проводять психологічні досліди. А на кому ж іще? На щурах? Щури — для дурників. Щури тільки на початковій стадії. Деякі ліки зовсім по-різному діють, скажімо, на щурів, собак, мавп і людей. Абсолютно по-різному! Тож людей не завжди можна лікувати тим, що випробували на щурах. Це підтвердить будь-хто з дослідників. Ох, Ядзю, Ядзю! Замість того, щоб підтримувати великого вченого, ти йому заважаєш. Це погано».
«Ядвіга читає мої книжки. Навіщо? Що вона в них розуміє? Учора заговорила про psilocybe. Мовляв, гриби при найменшому передозуванні викликають галюцинації, відчуття викривлення часу та простору, зміни звуку і кольору, спричиняють ототожнення себе з тваринами та уявлення виходу з власного тіла. Ну прямо цитатою видала. По-перше, я використовую препарат із грибів тільки як один із компонентів, по-друге, треба знати норму. А по-третє, навіть звичайнісінький аспірин деякі люди погано переносять, навіть банальний анальгін у декого викликає побічні ефекти. Чого вона суне носа не у своє просо?
Каже, таких, як Олесь, привозять у палац не лікувати, а навпаки, щоб зробити їх хворими, сховати від світу, знищити, назавжди викреслити з соціуму, перетворити на інвалідів. Бо вони — праведники цього божевільного світу, найчистіші, найчесніші. Але я їх сюди не вкидав, я їх не судив. До чого тут клятва Гіппократа, принципи, совість, гріх? Мені передають їх зі встановленими діагнозами. Я лікую діагноз. У суспільстві має бути порядок. Служба безпеки виявляє небезпечних для держави індивідуумів, міліція арештовує, суд — судить, лікар — лікує. Хіба я бажаю Олесеві зла? Але я не хочу через нього спіткнутися і стати ніким. У мене велика місія і хай тільки хтось спробує стати мені на заваді!»
«Більшість людей не здатна виступати в ролі ініціатора будь-чого, але має потребу в контролі над собою з боку інших осіб. Це науковий постулат. А на чому ґрунтуються заклики цих олесів? На утопізмі й ідеалізмі? Світом будуть правити не політики, а повелителі людської психіки».
«Ця дівчинка — мій шанс. Мій щурик, мій кролик, моє цуценя. Енна стане моєю щасливою зіркою. В сузір’ї Цефея знаходиться туманність Ірис. А наді мною — зірка Ірис, зірка генія. І що ти скажеш, Ядзю, коли про Сніжницького заговорить увесь світ?