— Дякую, Б’єрне. Це дуже гарний подарунок.
— А ось і мій, — Інгеборг витягла плутаний клубок мотузочок і планочок. Ерік подумав, що то лялька.
— Гм, дякую, Інгеборг, — мовив він і почав розплутувати, і аж потім побачив, що то рухлива скульптурка для підвішування.
— Я думала, вона нагадуватиме тобі про Остерфіорд, — радісно пояснила Інгеборг. — Дивись, ось черепашка з пляжу. А ось шишка з твоєї ялини. А це має бути твій віслюк. Тільки його важко зобразити. Бачиш? Я зрізала трохи шерсті з хвоста Лівана.
— Інгеборг, ти чарівниця! — засміявся Ерік. — Цікаво, чи дозволять вони мені повісити її отут на бильці.
— Звичайно дозволять. Б’єрне, прив’яжи її.
Старший брат почав роззиратися, шукаючи, в кого спитати дозволу. Потім, стенувши плечима й немов вибачаючись, підвівся зі стільця і прив’язав скульптурку до бильця. Вона хиталася, обидві руки повільно оберталися одна навколо одної.
— Інні, яка вона гарна! — захоплювався Ерік, дивлячись на теплі усмішки друзів. Для нього було справжнім одкровенням, що вони так турбувалися про нього й не полінувалися виготовити подарунки.
Ерік помітив, що BE чекає його уваги.
— Ось. Сподіваюся, ти ще не читав її, — подав йому книжку BE. А називалася вона так: «Уроки стратегії гри в «Епік».
— Ні, не читав, — з цікавістю розгорнув книжку Ерік. Зміст просто зачаровував: «Поєдинки», «Чари для битв просто неба» і багато іншого. — Здається, і справді дуже добра. Великий Еріку, дякую, що розлучився з нею.
— Не варто, — відмахнувся од подяки BE. — Я ніколи не мав часу простудіювати її як слід. А ти, застрявши тут на два тижні, може, й матимеш.
Обличчя друзів, такі осяйні і приязні, раптом спохмурніли.
— Як нам не пощастило, — зітхнула Сігрид.
Засмучена Інгеборг тільки скрушно похитала головою.
— Атож. А я і Б’єрн наступного року будемо дуже старі. Ми втратили свій шанс грати разом. Це кінець «Остерфіордських гравців», — констатував BE.
— А хто у вас є, щоб замінити мене?
Діти перезирнулися.
— Еріку, ми говорили про це й вирішили брати участь тільки в індивідуальному чемпіонаті. Адже без тебе було б уже не так, — пояснила Інгеборг, що була речником команди.
— Авжеж, — кивнув Б’єрн. — Не так цікаво.
— Саме ти робив команду. Адже в тебе така пристрасть до гри. Не годиться грати, якщо тебе немає, — пояснила Сігрид. — І, хай там як, ми б не зайшли дуже далеко без твоєї розбишаки. Вона була б нашою таємною зброєю.
— Мені дуже шкода, — сказав Ерік, соромлячись сліз, які набігли йому на очі і які годі було приховати.
— Еріку, не сумуй, — заспокоювала Інгеборг. — Ти маєш значення, а не гра. І невже хтось із нас хоче вступати до Майклгардського університету?
Чекати, поки йому дозволять піти додому, було дуже нудно. Хоча Ерік і досі ходив понад силу, він міг вільно пересуватись по всій лікарні. Там було багато книжок та іграшок, але він однаково нудився. Жодна гра не могла дорівнятися до «Епіку», і йому була майже нестерпна думка, що там відбуватиметься чемпіонат, а він застряв у лікарні.
Надто сумним був сьогоднішній ранок, бо у світі «Епіку» вже почалися випускні турніри.
Невдовзі після сніданку Ерік здивувався, почувши, як до палати заходять Гаральд і гоупський бібліотекар Торстейн. Вони удвох несли якийсь важкий ящик. На батьковім обличчі збуджено сяяли очі.
— Привіт, Еріку, — крекнувши, Гаральд поставив ящик на підлогу.
— Добридень, тату. Що це?
— Почекай і побачиш. Можна це все прибрати зі столу?
— Звичайно.
Дерев’яний ящик відкрили, і Торстейн поставив на стіл великий чорний металевий куб. Потім дуже обережно витягнув тендітні навушники зі спеціального тримача в тому кубі. Далі — пару рукавичок.
— Еріку, в ліжко, — звелів батько.
Торстейн розбирався з кабелями.
— Це було так давно. Не знаю. Не знаю. Сподіватися такого вже занадто, — бурмотів він уголос під час роботи.
— Бери, — подав Ерікові навушники й рукавички Гаральд, і той одягнув їх, не наважуючись запитувати.
— Що ж, — відступив назад Торстейн. На одній стороні куба начебто у випадковій послідовності спалахували й гасли невеличкі кольорові вогники. Інші діти в палаті, які могли ходити, підступили ближче, і Ерік побачив, як кілька медсестер відірвалися од своїх обов’язків, щоб і собі подивитись. На бородатому обличчі Торстейна з’явилася широка усмішка.