— Так, погано. Там немає «Епіку», немає законів. Там варварство. Люди воюють і голодують, бо їхні харчі крадуть. Вони, власне, не мають і хат, кожен живе в тому, що спорудив собі сам. Там ніхто не доживає до старості.
— Треба повернути його.
Фрея знов усміхнулася. Як добре бачити її усмішку, дарма що та усмішка безнадійна.
— Що сталося з Рагноком?
— Ти бачив його, — аж здригнулася мати. — Це гравець Рагнок Дужий, він став членом Центрального Комітету.
Хвиля гніву миттю сколихнула Еріка:
— Як вони могли?
— Не знаю. Після того, як я розповіла їм, я й справді не знаю. Мабуть, його слова переважили мої, і він був їм дуже потрібний, і байдуже, що Гаральд ішов у вигнання. — Мати глянула на сина: — Еріку, ти думав, що робитимеш, якщо й мене пошлють у вигнання або якщо я вирішу піти до батька?
— Так.
— Ну?
— Я піду з тобою. Хіба що…
Мати чекала, поки він говоритиме далі.
— Хіба що, перше ніж їхати, я востаннє спробую вбити Червоного Дракона.
Ерік здивувався, побачивши, як мати схвально кивнула головою:
— Чом би й ні? Нам нема чого втрачати. Що тобі треба? Я продам задля тебе все спорядження свого персонажа.
— Здебільшого стріли, цілі діжки стріл.
— Гаразд. — У голосі матері чулися радше зневіра і втома, ніж надія.
— Мамо!
— Що, Еріку?
— Ти хочеш, щоб я почав обрізати дерева?
Мати гірко усміхнулася, почувши це запитання:
— Ні, тепер це вже не має сенсу. Той, хто прийде сюди після нас, нехай і обрізає.
Розділ 12
Ніхто не вбиває драконів
ано-вранці поривний вітер збурив море, і далеко на обрії білі баранці ще й досі вперто бігли до берега, а вздовж узбережжя каміння і брили були сірі й слизькі від шумовиння.
Раз по раз озивався далекий, ледь чутний гуркіт, коли невгамовне море накочувалось на рінь у затоці.
— Ну? — виклично запитав Ерік.
BE сидів на скелі, мимоволі збиваючи великим пальцем дрібні камінчики, намагаючись поцілити ними в калюжу серед каміння:
— Я приголомшений. Гаральда вигнали за насильство. Чому він удався до нього?
— Слухай, йолопе! — блиснула очима Інгеборг. — Таж Ерік сказав, що це приватна справа.
— Справді, — трохи знітився BE. — Однак це важко зрозуміти.
— Я не пробачаю насильства. Я тільки кажу, що він утратив самовладання за обставин, які нікого б не лишили байдужим, — пояснив Ерік.
— Еріку, — урвала його Інгеборг, — тобі не треба виправдовуватись перед нами. Ми твої друзі і ми на твоєму боці, правда? — Вона глянула на BE. — І ми хочемо, щоб Гаральд повернувся. Отже… — вона на мить замовкла. — Ти казав, що маєш план. Розкажи нам про нього.
— Мені це не подобається. Адже ви знаєте, що існує кара за переховування вигнанця, — зажурено мовив Б’єрн.
— На мою думку, тут можна дати якусь раду.
— Гаразд, Еріку, розповідай, — сягнув рукою вниз BE і набрав ще одну жменю гладеньких камінчиків.
— Думаю, слід примусити Центральний Комітет ухвалити закон про амністію всіх, хто живе на острові Рофтиг.
— Еріку, це блискуча ідея! — підскочила Інгеборг, замахавши руками. — Слухай, Б’єрне. Нічого незаконного. Гаральд знову повернеться до нас, і ми зможемо жити як звичайно.
— Крім однієї невеличкої проблеми, — глузливо усміхнувся BE.
— Ти маєш на увазі, що Центральний Комітет ніколи не піде на таке. — Ерік знав, що наступний елемент аргументації вирішальний: — Ось чому нам спершу треба вбити Червоного Дракона, — видав він давно наготовану відповідь.
BE, здивувавшись, мимоволі розслабив руку, й усі камінчики повипадали:
— Ану, повтори ще раз?
— Спершу нам треба вбити Інріата, Червоного Дракона. Тоді ми скористаємось його багатством, щоб стати непереможною командою. Після цього запропонуємо амністію.
— Що ж, можна тільки похвалити твою сміливість, — широко, як і завжди, усміхнувся BE, і ця усмішка завжди видавалася радше цинічною, ніж зичливою.
— Дракон. Таж це неможлива річ, — висловилася за всіх Сігрид. Навіть Інгеборг видавалася скептичною.
— Ні, можлива. Я думав про вбивство дракона цілими годинами й переконаний, що його можна вбити. — Ерік підвівся, щоб бачити всіх і оцінити їхню реакцію. — Я щиро вважаю, що в логіці стратегії дракона є ґандж.
— Ну? — зацікавився BE.
Підібравши великий камінь, Ерік підійшов до латки мокрого піску:
— Ось печера дракона, — він кинув камінь. — Ось Б’єрн, ось Інгеборг, ось Сігрид, а це, BE, ти.