Чотири хрести на піску сформували майже півколо, звернене до каменя, з проміжком між верхньою і нижньою парами гравців.
— Тепер я викликаю дракона й відбігаю сюди, — Ерік накреслив хрест у прогалині, тож тепер вони всі перебували приблизно на однаковій відстані одне від одного. — Тим часом стріляє Б’єрн або, якщо він не влучає, Інгеборг. — Ерік підвів очі й побачив, що всі уважно слухають його. — Суть полягає в тому, що дракон обирає собі за ціль останнього гравця, який вистрелив у нього. Тож він обертається. Але перше ніж він приготується дихнути вогнем на Б’єрна, з протилежного боку стріляє BE або Сігрид. Тож він тоді знову обертається. Зрозуміли?
— Розумію. Отже, ми змушуємо його обертатися. Ніколи не дозволяємо йому підійти до когось надто близько. — BE повагом роздивлявся позначки. — Крові та помсти, Еріку! Якщо твої міркування слушні, це може спрацювати.
— А як щодо тебе, Еріку? Що робить Попеля? — запитала Інгеборг.
— Я буду готовий про випадок, якщо ми не влучимо двічі підряд. Тоді Інріат опиниться на моєму шляху, аж поки ви знову змусите дракона повернутися на позицію, яка вам потрібна.
— А якщо й ти не влучиш? — повільно запитав Б’єрн.
— Тоді ми всі дуже швидко загинемо.
Б’єрн спохмурнів, але BE зацікавився:
— А як щодо дистанцій? Ти вивчав їх?
— Авжеж. Я точно знаю, де треба стояти, і довжину його вогненного подиху.
— Гаразд. Я згоден, — BE підвівся й потер долоні, очищаючи їх від прилиплих дрібненьких камінчиків. — Б’єрне, а ти що скажеш?
— Вибачте, як на мене, це погана ідея. Я знаю, що Ерік прагне повернути батька, але, думаю, нас усіх уб’ють. — Б’єрн поглянув униз на каміння з виразом крайнього невдоволення на обличчі. Він не любив не погоджуватися зі своїми друзями.
— Б’єрне, але ж подумай про багатство. Уяви собі тисячі й тисячі візантинів скарбу. Якщо Ерік має слушність, нам не треба навіть іти до Майклгарда, ми станемо багатими і славетними!
— Та якщо… — насупившись, похитав головою Б’єрн, — якщо Ерік має слушність, чому ніхто інший не вбив його раніше?
— Я згодна з Б’єрном! — вигукнула Сігрид. — Сільські діти просто не можуть убити дракона. Нині ніхто вже не вбиває драконів. Якщо його і вб’ють, то тільки люди з Майклгарда з усіма їхніми чарами і дорогим спорядженням.
— Просто ніхто вже навіть не думає про вбивство драконів, — заговорила Інгеборг. Ерік знав, що може покластися на неї. — Тільки наш Ерік. Ось чому він побачив те, чого не помітили вони. — Вона повернулася до брата. — Нумо, Б’єрне. Спробуймо.
— Ні. Це безнадійно.
Інгеборг розчаровано тупнула ногою:
— Ти завжди боїшся, що з тобою щось станеться. Але життя не таке. Ти повинен бути творчим, намагатися змінити ситуацію. Там, у Центральному Комітеті, вони знають, як це робити. Чому ми не можемо зробити те саме?
Як добре знав Ерік, Б’єрн може бути вкрай упертим, а похмурий вираз обличчя свідчив, що його годі зрушити з місця.
— Б’єрне, будь ласка, — почав він, перше ніж приятель бовкне те, чого вже ніколи не повернеш. — Не вирішуй одразу. Принаймні подумай про це і приходь до нас на арену. Ми зможемо потренуватись.
— Бібліотека не може витворювати драконів, — зазначив Б’єрн.
— Так, але може дати нам для тренувань крилатих драконів, а вони дотримуються тієї самої стратегії.
Ерік розумів Б’єрна аж занадто добре. Щось у його душі, сумовитий голос, який промовляв уночі, коли він був сам зі своїми думками, уже висловлював ці заперечення, і не тільки їх. Важко було не визнати, що Б’єрн має слушність, що розважливіше зберегти здобутки, які підвели їх так близько до університету, ніж втратити геть усе під час марних намагань убити дракона. Аж раптом несподівана підтримка відвернула Еріка од дедалі тяжчих думок про поразку.
— Що ж, думаю, Ерік натрапив на важливий слід! — плеснув у долоні BE, завзяття вочевидь виповнювало його тіло енергією. — Б’єрне, ти ж не можеш відмовитись од тренувань на арені. І, знаєш, б’юсь об заклад, що воно спрацює, — запал в очах BE полискував самоцвітами, золотом і славою.
— Гаразд. Побачимо, що станеться на арені, — мовив Б’єрн: таж він поважав BE. До нього як до найстаршого й найдосвідченішого гравця треба було ставитися серйозно.
Коли Ерік біг додому, щоб узяти трохи фруктів і води, пітьма, що затьмарювала вчора його думки, почала розвіюватись, і хлопець був майже радісний, коли проходив повз Фрею в кухні.
— Ми йдемо до Гоупської бібліотеки, щоб потренуватися з драконом!