— Вони не зайдуть так далеко.
— Можливо, але тут є й інше міркування.
— Яке?
— Я не довіряю тобі, — усміхнувся Годмунд і навмисне повернувся спиною, знову споглядаючи місто.
Від люті Рагнок аж спалахнув і скреготнув зубами. Минуло кілька напружених митей, перше ніж він опанував себе і мерщій вибіг із кімнати. Гіркота, яку він відчував тепер у роті, була результатом усвідомлення, що Годмунд, на відміну від решти членів комітету, розумів його аж занадто добре.
Розділ 15
Два дивні знайомства
опеля була у веселому купівельному настрої, і три юні пажі з банку покірно йшли за нею, поки вона пробиралася од крамаря до крамаря, збільшуючи їхню ношу новими придбаннями обладунків, різноманітного зілля, зброї, бальзамів, торбин, черевиків, альпіністського спорядження, одягу й величезними кількостями книжок та сувоїв.
Ерік, хоча й заходив майже до кожної крамниці, що привертала увагу, мав перед собою певну мету. Було вже пополудні, коли він зі своїм супроводом підійшов до велетня-охоронця, що день у день нерухомо стояв коло крамниці ювеліра Антильйо.
— Ласкаво просимо! — метнувся відчиняти двері власник крамниці.
— Добридень! Ви пам’ятаєте мене? — запитала Попеля.
— Атож, звичайно, ти Попеля, драконовбивця.
— А пам’ятаєте, як ви подарували мені цей кулон? — підняла ланцюжок Попеля, щоб заіскрилися грані прикраси.
Якусь мить ювелір мовчав, а потім його обличчя знову проясніло:
— Пам’ятаю, він дуже пасує до твоїх гарних кіс. Я радий, що дав його тобі.
— Що ж, я дуже вдячна за вашу доброту, яку ви засвідчили тоді, коли я була звичайним вуличним дівчиськом. А тепер я хочу віддячити вам за вашу ласкавість. Я куплю що-небудь у вас, ваш найдорожчий виріб.
— З твого боку це дуже мило, — відповів ювелір і замислився, потираючи підборіддя пальцем. — Я маю кілька речей, які можна вважати за неоціненні. Але думаю, що драконовбивцю надто вже зацікавить одна річ. — Він знов усміхнувся і глянув на розгорнуті сторінки. — Може, твої слуги дадуть нам змогу порозмовляти віч-на-віч?
— Прошу, почекайте мене надворі, — мовила Попеля, відчинивши двері, щоб пажі вийшли. Поки вони, обтяжені пакунками, незграбно повертались і виходили, Антильйо крутнув ручку довгого металевого пристрою, й зачинилися металеві віконниці. У кімнаті запанувала пітьма, і тільки тоненька смужка світла на рівні щиколоток давала Попелі змогу розрізняти прилавок й обриси постаті торгівця.
— Хвилиночку, будь ласка.
Стоячи в пітьмі, Ерік відчув цілковите задоволення собою: адже в грі ще так багато можна досліджувати! Якби його батько був у безпеці вдома, то вони могли б сісти та обговорити за вечерею цей новий досвід, поділитися радістю відкриттів.
Глибокий гортанний звук у закутку крамниці знову привернув його увагу до гри.
— Ось, — тінь, що була Антильйо, дала йому в руки невеликий футлярчик. — Відкривай.
Попеля підняла вічко, й засвітилося лагідне бірюзове сяєво, мінячись та виграючи, зазираючи в кожен закуток кімнати. У футлярі на оксамитовій подушечці лежав срібний перстень, метал якого переплітався з блакитними та зеленими прожилками світла. Живі, повільні переливи світла, що їх випромінював перстень, і породжували те сяєво, яке обступало їх зусібіч.
— Дивовижно, абсолютна краса. Скільки він коштує?
Антильйо, мало-помалу осяяний мінливою грою синьої та зеленої барв, усміхнувся:
— Це не просто коштовність. Це єдиний відомий Перстень Справжнього Бачення.
— Він чарівний?
— Йому властиві нездоланні чари. Вдягни його.
Попеля дістала перстень із футляра, з повагою глянула на крамаря, що кивнув головою, і вдягла його на середній палець правої руки.
Аж у голові запаморочилось. Попеля немов вийшла з печери на яскраве сонячне світло. Раптом вона змогла бачити, справді бачити. Кімната була сповнена чарів, рун, символів, захисних пристроїв од демонів і насланих чарами створінь. Чимало з того, що вона тепер бачила, було незбагненним, але механізми дверей-пасток, приховані арбалети й мережі ясно поставали перед нею. А вартовий за дверима був своєрідним магічним охоронцем.
Попеля обернулася, щоб висловити крамареві свій захват, і їй одразу забило дух.
Контури Антильйо були тільки легенькою тінню на гарній, витонченій, схожій на чоловічу постаті. Потім Попеля піймала очима її погляд, і перед нею швидко промайнули тисячі років і десятки тисяч життів. Там було й народження Інріата, Червоний Дракон утворювався з бурхливих виплесків розплавленого каміння, що річкою текло з гір на початку світу. Там був і сам Антильйо, й кожен кобольд, що коли-небудь бігав по мисливських угіддях Ньюгейвена. Сила-силенна образів, деталей, історичних подробиць. Спокусливі видива чогось далекого і значного миттю тонули в океані всілякого дріб’язку. І всюди прозирав холод, блідава незатишність, самотність, а понад усім — виснаженість.