— А як ви? — повернувся Свейн до Б’єрна та Сігрид.
— Я хочу мати ферму, — насилу спромігся вимовити Б’єрн, запихаючись желейним тортом.
— А я, мабуть, садок, — кивнула сама собі Сігрид.
— Чудово! — знову став великодушним Свейн. — І, безперечно, родину. Я певен, чимало хлопців і дівчат, які сидять тут навколо, вважатимуть, що перспектива шлюбу з драконовбивцею дуже приваблива.
Б’єрн густо почервонів, Свейн влучив у ціль і засміявся:
— А тепер я повинен поставити вам кілька запитань у зв’язку з «Епіком», якщо ви, звісно, захочете поділитися зі мною інформацією. — В голосі Свейна почулися нові, трохи благальні нотки. Це був уже не видатний чоловік, що головує на святі, а прохач, як оті сотні людей, які підходять до драконовбивць, благаючи дати грошей або підтримати судовий позов. — Серед предметів із драконового скарбу були якісь конкретні речі, які допомогли б нам глибше зрозуміти традиції й загадки «Епіку»?
Інгеборг перезирнулася з Еріком запитання здивувало їх обох, і вони насторожились. Натомість BE, поставивши кружку, відповів одразу:
— Ви маєте на увазі щось на кшталт Закличного Дзвону Неовтли?
— Атож! — збуджено мовив Свейн, мимоволі підносячи голос. — Грім і блискавка! Невже ви знайшли його?
— Так, — задоволено кивнув Б’єрн, — але віддали його.
— Що? — мало не підскочив Свейн. Навколо них усі позамовкали, проте, коли кастократ опанував себе, радісний гомін швидко поновився.
— Генеральний знавець традицій і звичаїв сказав, що найрозумніше — віддати його ньюгейвенському єпископові, — немов вибачалася Сігрид. — Тож ми так і вчинили. Це була помилка?
— Не знаю. — Тепер, куйовдячи ріденьке волосся, Свейн видавався старим і втомленим. — Ви хоч знаєте, що це?
— Навіть не здогадуюсь, — мовив BE, що вже був напідпитку й дужче цікавився танцями, які почалися на одному кінці майдану, ніж розмовами про гру.
— За легендою, Неовтлі дав той дзвін Мов, бог мандрівників та купців і святий патрон Ньюгейвена. Якщо бамкнути в нього, каже легенда, з’явиться Мов і запропонує допомогу на честь послуг, які зробила Неовтла, — Свейн сумовито зітхнув. — Ви могли б скористатися ним для виконання якогось іншого величного завдання. Або просто порозмовляти з богом і почути від нього відповідь на нерозв’язані питання. — На обличчі Свейна з’явився відсторонений віддалений зажурений вираз, що аж ніяк не пасував до навколишнього сміху, музики і гірлянд з яскравих квітів. — А єпископ казав що-небудь, коли ви повернули його?
— Еріку, ти віддавав його. Що сказав єпископ? — запитала Сігрид, стараючись відновити добрий гумор їхнього почесного гостя.
— Зараз пригадаю. Він щиро дякував. Сказав, що ми завжди можемо звернутися до нього по допомогу. Й дав мені невеличкий кулон із зображенням символу, який, за його словами, визнаватимуть шанувальники Мова в усьому світі і вважатимуть нас за союзників.
— Розумію, — кивнув головою Свейн. — Річ корисна, але не така неоціненна, як сам дзвін.
— Ходімо! — нетерпеливився BE. — Ми не маємо права відгороджуватись. Усі хочуть, щоб ми святкували разом із ними. — Він поглядав на двох дівчат, з якими навчався в школі і які наполегливо на мигах запрошували його до танцю.
— Ідіть, — сказав Свейн. — Це ваше свято — насолоджуйтесь.
Коли друзі підвелися й почали пробиратися між столів, де лежали рештки найекзотичніших страв, коли-небудь бачених у Гоупі, Ерік відчув, як хтось міцно схопив його за лікоть і не відпускав, дарма що він намагався вивільнитись.
— Еріку, прошу, відійдімо, — почувся голос Фреї, що повела його вуличкою геть од велелюдного майдану.
— Я мав іти танцювати, — з досадою мовив Ерік. В уяві він уже тримав Інгеборг за талію і вони кружляли та сміялися під музику. То був образ щастя.
— Потім потанцюєш, — урвала його мати. — Зараз добра нагода зайти до бібліотеки. Я бачила, як туди прямував Торстейн.
Вони швидко пройшли до зроблених з металу і скла бічних дверей бібліотеки; всередині було темно, невеличкі відблиски світла, що відбивалося, давали змогу побачити схожий на печеру внутрішній простір будівлі.
Фрея постукала в шибку.
— Бібліотеку закрито! — пролунав десь далеко Торстейнів голос.
Але Фрея продовжувала стукати далі, аж поки до них підійшла огрядна постать, що з’явилася немов з темної порожнистої пащі величезного монстра.