— Я, граф Ілістивостич, вирушив би в цю подорож.
— Якщо цей вампір сяде на борт вашого судна, я й ногою на нього не ступлю, бо воно буде прокляте! — гукнув у відповідь сер Ворен, схопившись за руків’я меча.
Сидячи за столом, Ерік відчував страх і незрозумілу тривогу за своє життя, натомість BE відважно заговорив:
— А яку ми матимемо гарантію, що ти працюватимеш задля тієї самої мети, що й екіпаж, і не повбиваєш нас?
— Мої авгури стверджують, що серед скарбів, які ви шукаєте, є давня спадщина моєї родини. Пообіцяйте, що, знайшовши скарби, ви віддасте її мені. Тоді я присягну найдавнішими богами, що служитиму вам у цій подорожі й живитимусь тільки звіриною, яку сам приведу на борт.
То була така переконлива заява, що Ерік незчувся, як кивнув головою.
— Не слухайте його. Палубу цього корабля затопить кров, якщо це нечестиве створіння осквернить його бодай одним своїм кроком! — шаленів сер Ворен, проте позадкував, вочевидь боячись спровокувати графа.
— Ваші підстави заявляти про це? — запитав Ерік, його душа мало не розривалася навпіл.
— Вампір? Ти, напевне, жартуєш. Звичайно, ми беремо його, — підвівся BE. — Гаразд, графе. Ми згодні на ваші умови.
— Чудово. Мій слуга занесе мою труну і звірину на борт. Я прилечу й приєднаюся до вас уночі.
— Ось! — сер Ворен з розмаху поклав свою скляну кульку на стіл. — Я вмиваю руки від цієї приреченої справи.
Тільки-но страхітлива істота в кареті поїхала геть, як гурти людей, справжніх і породжених самою грою, заходилися жваво обговорювати подію, сперечаючись поміж себе про долю подорожі, що тепер була пов’язана з найстрашнішим створінням регіону. Люди трохи повеселішали тільки тоді, коли до столу підійшов ведмідь.
Великий чорний гризлі підскочив до столу на чотирьох лапах, а потім підвівся, підносячись над людьми, що сиділи за ним.
— Будь ласка, — проревів він, — я хочу поїхати з вами в подорож.
— Ведмідь, що розмовляє! — залунали навколо радісні голоси.
— З якої речі? — запитала Попеля.
— Одна відьма сказала мені, що я знайду свою пару на іншому континенті.
— Тож ти хочеш їхати лише в один бік? — глузливо всміхнувся BE, і юрба розреготалася.
— Атож, будь ласка.
— А ти розумієш, що в такому разі ти не отримаєш ніяких скарбів? — провадив далі BE, і юрба знову розреготалася, уявивши собі тварину з грошима.
— Так, сер.
— Як на мене, це добре, — стенув плечима BE.
— Ось тобі, — дала йому кульку Попеля. — Не загуби її, аж поки зайдеш на корабель.
— Дякую вам обом, — вклонився ведмідь і, тримаючи лапою кульку, наче неоціненний келих, пішов перевальцем по трапу.
Коли торба майже спорожніла, юрба сколихнулася.
— Слухайте! — крикнув Свейн Рудобородий, визираючи крізь напнуті мотузки. — Я тільки хотів, щоб ви знали, що я тут, а зі мною ще й двоє ваших приятелів.
— Пустіть їх, — звелів BE охоронцям.
На появу старого драконовбивці юрба відповіла вітальними вигуками. За ним, видаючись такими смиренними, як можуть видаватися сірі багатокутники, йшли Б’єрн і Сігрид.
— Б’єрне! Ти прийшов! — радісно підскочив Ерік.
— Ласкаво просимо! — не менше од нього зрадів BE. — Ця подорож буде просто фантастична. Ганьба, що ви не були з нами од самого початку. Це буде така пригода!
— Що ж, я й далі не згоден і вважаю, що це все може погано скінчитися. Але ви мої друзі, — стенув плечима Б’єрн.
— А ти мій брат, — додала Сігрид, звертаючись до BE.
— Бачу, ви обоє просто дивовижні, — сарказм у голосі BE був цілком добродушний. Б’єрн вочевидь подолав свою нехіть витрачати гроші, бо вдягнувся в казковий обладунок, а на перев’язях навколо його тіла висіли різноманітні торбинки, сумочки і пляшечки із зіллям. Проте найнезвичайнішою річчю на ньому був великий шолом із прожилками, немов мармурова куля: блідо-сірої барви, помережаний миготливими срібними і платиновими нитками.
— Що це за шолом? — запитав BE.
— У ньому можна дихати під водою. Я не мав часу навчитися плавати, — знічено пояснив Б’єрн.
— Добра ідея, — докинув Ерік. — Але сподіваймося, що він тобі не знадобиться. Ось, — і подав кожному з них скляну кульку.
Увесь цей час Свейн Рудобородий стояв збоку, спостерігаючи і слухаючи. Нарешті він підступив ближче, вбраний у своє розкішне бойове спорядження, точнісінько такий, яким бачили його на арені.
— Чи можу я мати честь приєднатися до вас у вашій пригоді?