Гаразд, пора вирушати. Можливо, спершу слід дещо купити, перш ніж іти на бойовища, оті неймовірно нудні майданчики для сутичок. Він має дослідити великий і складний світ, але пообіцяв матері, що цього разу виживе. А це означає: знову і знову вбивати тих самих створінь, виймати шеляги з їхніх гаманців або продавати їхні шкури, якщо то дикі тварини.
Почасти щоб відсунути мить виходу на знайому територію, а почасти зі щирої цікавості Ерік знов оглянув кімнату. Ох, звичайно, хтось спить. Підступивши до ліжка, Ерік побачив сивобородого літнього чоловіка, що закутався в ковдру й відвернувся до стіни. Помітивши одну незвичайну деталь на обличчі чоловіка, він одразу міг сказати, що то НІП. Один із сотень тисяч персонажів, контрольованих комп’ютером, що був у серці «Епіку». Ерік простяг тоненьку руку й торкнув чоловіка за плече.
— Га? Що? — тяжке дихання затихло. Очі чоловіка розплющились.
# УСМІШКА
— Ой, Попелю, це ти! — бородань раптом усміхнувся у відповідь. — Доню, мені завжди втішно бачити тебе. Ти така гарна.
Персонаж знерухомів.
— Я теж дуже втішена, — спробував оживити його Ерік.
Ніякої відповіді. Старий заціпенів із широкою усмішкою на обличчі.
— Донька? — запропонував Ерік. Зазвичай розмови з НІПами вкрай недовгі й треба дотримуватись провідних слів із попереднього речення.
— Ох, ти завжди була мені за доньку, відколи я знайшов тебе і взяв на борт корабля. Пам’ятаєш «Чорного Сокола»?
— Я пам’ятаю «Чорного Сокола», — відповів Ерік, не відступаючи од теми.
— Прокляття герцогові Раймонду! — зненацька спохмурнів старий. — Зрадивши нас і потопивши «Чорного Сокола», він прирік нас до життя у злиднях. Я вже надто старий, щоб знову братися до піратства, а от ти, ти підеш далеко. І помстишся за нас усіх, і за мене, й за екіпаж.
— Я помщуся за нас усіх, — як і годиться, відповів Ерік.
— Я знаю, що помстишся, — задоволено усміхнувся старий. — На жаль, я нічого не можу тобі дати, крім записки, карти й поради.
— Якої поради?
Відповіді немає.
— Якої записки?
— Це рекомендаційний лист. Просто віддай його капітанові будь-якого корабля, і немає сумніву, що тебе візьмуть у члени екіпажу. Там сказано про твої навички в мореплавстві і стоїть моя печать: «Капітан Акуло з «Чорного Сокола».
У руці з’явився сувій із червоною восковою печаткою, і Ерік проворно поклав його собі в сумку. «Цікаво, — думав він. — Набагато цікавіше, ніж його попередні персонажі. Жоден із них не мав власного пошуку від самого початку. А може, й мали, — раптом усвідомив хлопець, — але він ніколи не помічав, бо шкодував час на розмови з НІПами, які були поряд».
— Якої карти?
— Ага, юна Попелю. Я зберігав цю карту довгі роки, бо мав надію знову придбати корабель, а тепер для мене вже надто пізно. На цій карті показано місце, де ми заховали скарби, захопивши «Королівського Посланця».
У руці Еріка з’явився ще один сувій, і він розгорнув його. То була морська карта групи островів — Черепних островів. Дві довгі риски перетинались у точці, позначеній знаком оклику.
— Де ці Черепні острови?
— Далеко-далеко на заході. Треба плисти до Касинопії і там докладно розпитати.
— Які скарби?
— Там заховано сотні золотих монет і багато іншого.
— Чого саме?
Відповіді немає.
— Чий то був корабель, «Королівський Посланець»?
Старий і далі мовчав, дивлячись на Попелю. Поклавши карту до сумки, Ерік спробував інше запитання:
— Яка ж порада?
Цього разу старий схопив Попелю за руку й міцно стиснув її.
— Не довіряй нікому. Я не знаю жодного капітана, який поділився б із тобою скарбами. Якщо вони дізнаються, що в тебе є карта, вони викрадуть її, а то й гірше. Щоб дістати скарби, тобі треба мати власний корабель. І то добре захищений. На Черепних островах живе багато небезпечних істот. — Зітхнувши, старий знов упав на ліжко.
— Які істоти? Який захист?
Подумки стенувши плечима, Ерік приготувався піти.
# ПРОЩАВАЙ
— Прощавай, доню. Щасти тобі в подорожах. І провідуй інколи мене.
— Інколи я провідуватиму тебе.
— Дякую, Попелю. Мені бракуватиме твоєї краси. Але тобі вже пора ступати на свій шлях у світі.
# ПРОЩАВАЙ
Капітан Акуло втомлено махнув з ліжка рукою й відвернувся.