— Які дива, Б’єрне! Які враження! — Ерік майже заздрив. Йому хотілося, щоб і Попеля могла завітати в підводне місто.
— Тож що ти попросив? — усміхнулася Сігрид. — Крім того, що вони врятують нас.
— Я тільки попросив, щоб вони знайшли рештки «Білого Сокола» й підняли наше спорядження, що потонуло разом з кораблем, і уявіть собі… — Б’єрн подивився на всіх, чекаючи їхніх здогадів.
Усі спантеличено мовчали.
— Вони знайшли BE і Свейна, які у вигляді кам’яних статуй лежали на морському дні.
— Чудово, — цинічно пробурмотів Анонім. — Можна виставити їх в амфітеатрі, гарна пам’ятка.
— Ні. Ти не розумієш. Морські люди запропонували повернути їх до життя, усунути петрифікацію.
— Що-о-о! — Ерік зробив так, що Попеля підскочила в повітря й радісно заплескала в долоні. — BE живий!
— Чудово, Б’єрне! — відьма Інгеборг напружилася, щоб міцно обняти його. — Як це так, що ти ще не привів його?
— Я не хотів воскрешати його під водою, бо боявся, що він раптом утопиться. І гадав, буде краще, якщо BE приєднається, перше ніж вони чаклуватимуть над ним. Що, як ті чари не подіють, бо він не приєднаний?
— Слушні думки, — погодилася Сігрид. — Тож, мабуть, я піду і скажу йому? Ми зробимо це тепер?
— Безперечно, — лагідно відповів Б’єрн. — Статуї тут, у замку.
— Думаю, треба попередити Свейна, щоб і він приєднався, — міркував Ерік уголос.
— Що ти маєш на увазі? — зацікавлено поглянув Гаральд на сина.
— Ти навряд чи повіриш, але Свейн у нас удома. Він прийшов учора вночі під час шторму. — Краєм ока Попеля побачила, як Анонім занімів од ворожості. — Його викинули з Центрального Комітету, й він хотів трохи грошей для свого нового персонажа, щоб розгадати загадку Epicus Ultima.
— Ні, тут треба зупинитися, — гарчав Анонім. — Ми не воскрешатимемо Свейна Рудобородого. Коли він мертвий, у ЦК буде на одного менше, щоб боротися з нами.
— Але це так жахливо — не повернути йому життя! Він грав цим персонажем сорок, а то й більше років. Уяви собі, що це ти, — сказав Ерік.
— Інколи, діти, мене аж розпач бере од вас. Ви просто не розумієте, з чим маєте справу. Для цих людей це не гра, а відчайдушна боротьба за владу! — похитав головою Анонім.
— Ні, ти помиляєшся. Я розумію, — палко відповів Ерік. — Але Свейн — уже не один з них. Насправді, я думаю, він може навіть підтримувати нас. Він дуже розлючений тим, як повелися з ним.
— Не роби цього, — відрубав чорний ельф. — Не дури себе. Він повернеться й не виявить ніякої вдячності своїм рятівникам. Дайте йому ще один шанс потрапити до Центрального Комітету, і він швидко стане нашим найлютішим ворогом.
— А я так не думаю, — кинувся в наступ Ерік. — Учора вночі він розповів мені все про Екзекутора, персонажа, що є в ЦК, і порадив, як перемогти його.
— Гаральде, — Анонім повернувся до лісового ельфа з ноткою відчаю в голосі. — Ти можеш переконати їх?
— Я не певен. Свейн Рудобородий, коли я знав його, дуже захоплювався грою. Завжди розпитував мене про НІПів, з якими я розмовляв. Можливо, він трохи інший. Але я довіряю думці Еріка про його характер. — Гаральд повернувся до Попелі: — Якщо ти справді вважаєш, що це розумно, то дій. Свейн, безперечно, може повідомити нам багато неоціненної інформації.
— Що ж, я не можу сказати чесно, що переконаний у його нинішній ворожості до ЦК. Просто я думаю: якби Попеля перетворилась у камінь, а хтось мав шанс повернути її до життя… це було б страшенно жорстоко.
— Ерік має слушність, — додала Інгеборг. — Тут узагалі не йдеться про його поведінку. Нехай, на лихо чи на добро, Ерік діє, як вважає за потрібне. Тут ідеться про нас і про нашу мораль. Хіба ми такі, як вони? Ні. Оце й усе.