Під час тих вагань Б’єрн боровся сам із собою. Етикет при вбиванні монстрів полягав у тому, що кожен у групі отримував невеличку рівну частку здобичі, незважаючи на те, хто виконав найголовніше. Але в цьому випадку не було й сумніву, що Б’єрн насправді не потребує допомоги Еріка і його воїн розбиватиме кобольдів бойовим молотом набагато швидше, ніж міг би жіночий персонаж, усі початкові очки якого витрачено на красу. Фактично Б’єрн пропонував узяти Еріка на буксир. Йому було б легко переконати себе, що Ерік несерйозно поставився до свого нового персонажа і що будь-яка здобич, поділена з ним, буде марнуванням зусиль. Але ж друзі — це друзі, і, попри безвідповідальний вибір Еріка, він правильно вчинив, зробивши таку пропозицію.
— Звичайно, Б’єрне, це було б добре. Хоча від мене небагато допомоги.
— Не переймайся. Кожен має десь починати.
Б’єрн махнув над плечем бойовим молотом, і обидва приятелі пішли на північ уздовж набережної. Поки вони йшли, Б’єрн зменшив суму нових мідяків, яку він сподівався заробити пополудні.
Пробираючись між тріпотливих полотнищ і мотузок ринкових яток, Б’єрн помітив дещо незвичне. НІПи не стояли нерухомо, їхні голови поверталися в бік гравців.
— Еріку, поглянь на крамарів.
— Гм, дивно. — Еріків персонаж виконав дії, зумовлені командою # ПОМАХ + УСМІШКА.
Торгівець травами неподалік усміхнувся й махнув рукою у відповідь.
— А тепер спробуй ти.
Б’єрн змусив свого великого воїна махнути рукою. Нічого.
— Вони люблять мене! — Інтонації голосу гравця відображувались у голосі його персонажа, і було ясно, що Ерік радіє.
— Ходімо. Я хочу побачити, який ефективний цей шолом.
Поки вони йшли, Ерік усякчас махав рукою та усміхався НІПам. Багато хто з них відповідав йому. Навіть страхітливий на вигляд пустельний містик, що продавав чари для чаклунів, легенько кивнув головою в бік Попелі. То була вочевидь дивна річ, проте Ерікова легковажність почала вже трохи допікати Б’єрнові. Що швидше вони дійдуть до рівнин кобольдів, то краще.
Наприкінці набережної тяглися вулиці зі справжніми крамницями. Коло дверей ювелірної крамниці стояв охоронець у повному обладунку, зіпершись руками на дворучний меч. Теоретично якийсь злодій або група гравців могли б спробувати грабувати крамниці, але різні засоби захисту, до яких удавалися крамарі, майже напевне вбили б їх. Літній власник крамниці махнув рукою у відповідь на жести Еріка і здивував обох хлопців, гукнувши:
— Попелю! Яка радість бачити тебе!
Ерік повернувся до Б’єрна, і навіть крізь середовище гри вони обмінялися значущим поглядом. Те, що крамарі вітали гравця, було цілком несподіваним.
Повернувшись до крамаря, Ерік спробував заговорити до нього:
— Мені теж приємно тебе бачити.
— Дякую.
— Привіт, купче!
— Еріку, вивіска! — Б’єрн показав пальцем на дерев’яну дошку з написом «Ювелір Антильйо». Тож після невеличкої паузи Ерік спробував просто привітатися:
— Привіт, Антильйо!
— Заходь, дорогенька. Я тут приготував щось для тебе.
— Б’єрне, ходімо. Треба поглянути, що тут.
— Еріку, тільки не дуже довго, — намагався приховати роздратування у своєму голосі Б’єрн.
Услід за Антильйо вони увійшли до крамниці, почекавши хвилинку, поки очі пристосуються до темряви.
— Ось, прошу, подарунок тобі. Коли мені продали його, я одразу подумав про тебе. Він дуже пасує до твоїх кіс.
У руці Попелі з’явився кулон. Він був срібний, із гранатом, що поблискував червоними іскрами. Ерік повісив його собі на шию.
— Ось, поглянь, — сказав Антильйо, показуючи на дзеркало.
Якийсь час крамар і Еріків персонаж стояли тихо, милуючись срібним кулоном на блідій дівочій шиї.
— Ти вже готовий, Еріку? — тихо пробурмотів Б’єрн.
— Дякую, Антильйо, — відвернулася від дзеркала Попеля.
— Попелю, не треба мені дякувати. Ти така гарна, що твоя присутність у моїй крамниці — вже достатня винагорода. Та якщо хто запитає, скажи їм, що цей кулон від ювеліра Антильйо.
— Я казатиму їм, що цей кулон від ювеліра Антильйо.
Усміхнений власник крамниці вже не відповідав, тож не знадобилося ніяких додаткових зусиль, щоб спонукати Еріка вийти з крамниці.
— Гаразд. Поквапмося, — шарпнувся бігти Б’єрн.
— Б’єрне, стривай. Поглянь на мене. Що ти на це скажеш?
— Га? — обернувся Б’єрн. — Про цей кулон? Звісно, нічого не варта дрібничка.
— Правда, але все-таки. Чи ти чув коли-небудь, щоб крамар віддавав щось задурно?