Стажер видихнув кілька кубометрів щільної пари, чому Лангре скривив обличчя:
– Сподіваюся, ця мода швидко мине. – Гаразд, – махнув рукою Лангре. – Я на вулицю.
Вийшовши з під'їзду гуртожитку, комісар опустився на ту ж лавку, де сиділи підлітки, що підказали поверх, і закурив. Коли через хвилину до нього підійшов Стажер, Лангре з клацанням, викинув недопалок до урни:
– Давай назад в лікарню. Тут нам більше нічого робити.
Стажер мовчки кивнув і вони неквапливою ходою попрямували вниз по вузькій вуличці.
– Ті хлопці виявилися непоганими, хоч і живуть в такому районі. – Порушив мовчання Стефан. – Зараз надто багато різних угрупувань, ростуть, як гриби після дощу. Не уявляю, як з цим боротися.
– Мене більше турбує, що насильство все частіше стає засобом самовираження, що переступає всі прийняті в цивілізованому суспільстві межі, – похитав головою Лангре. – В передмістях багато ворогуючих банд, іноді їх розбирання зовсім виходять з-під контролю.
– Там щось відбувається, переглянувшись, вони кинулися у бік шуму.
Біля воріт лікарні творилася суща нерозбериха: місцева охорона в чотири руки утримувала чоловіка, який щосили чинив опір, намагаючись одягнути на того кайданки. Біля ніг бешкетника лежав якийсь металевий предмет. Втім, чисельна перевага швидко взяла верх, і хулігана все ж упакували. Підійшовши ближче, Лангре упізнав в ньому члена із угрупування "Атлантико".
– Це все неспроста! – Вигукнув Лангре, схвильовано озирнувшись на Стажера. – Я до Крамера, ти за машиною!
Комісар з всіх ніг помчав в палату до Алекса, але його гірші побоювання підтвердилися, чуття не підвело – Крамера там не виявилося. Не зменшуючи темпу, він кинувся до заднього двору.
Не жаліючи свій новенький Рено, Стажер різко вивернув кермо, перекривши дорогу виїжджаючому автомобілю, вийшов з машини, цілячись у водія.
– "Сім'янин", – скривився Лангре. – Дізнавшись в ньому зниклого.
Ватажок "Атлантико" вийшов з машини з піднятими руками:
– Я без зброї, ти ж знаєш, Лангре, – звернувся він до комісара.
– Знаю, – кивнув той. – Зброя – не твій метод.
– Я не збирався його вбивати, – Сім'янин кивнув у бік своєї машини. – Мені просто треба, щоб у понеділок він не потрапив до суду.
– В нього щось є на тебе? – Підкинув брови Лангре.
– Можливо, – ухильно відповів Сім'янин.
– Що сталося п'ятнадцять років тому? Розповіси? – Схрестивши руки на грудях, запитав Лангре.
– Не твоя справа, – крізь зуби процідив Сім'янин.
– Я можу допомогти, термін давності вже збіг.
– Ні, – мотнув головою Сім'янин. – В мене свої методи.
– Не варто цього робити, – завірив його Лангре. – Півроку тому Крамер вбив свою сім'ю, але вас не видав.
– "Нас"? – Здивовано перепитав Сім'янин.
– Інших, які також отримали картини, підписані його ім'ям. Але малював їх не він.
– Як таке можливе? – Недовірливо округлив очі Сім'янин.
– Хтось інший дуже успішно ховається за ім'ям Алекса Крамера, – пояснив Лангре.
– Що тут відбувається?! – Обурено вигукнув головлікар, що підійшов в компанії декількох міцно складених санітарів. – Крамер важкий пацієнт! – Відкривши задні двері машини, лікар сплескав руками. Стан пацієнта став ще гірший – той втратив останній розум.
Стажер сховав пістолет, Сім'янин дещо розслабився і підпалив цигарку.
– Нам доведеться вас затримати, – сказав йому Стажер, потягнувшись до кайданків, що висіли за поясом. – Викрадення людини і таке інше…
Сім'янин не звернув на нього рівно ніякої уваги, лише питально подивився на Лангре.
– Прибери кайданки, хлоп'я. – Кивнув комісар Стажерові. – Нам треба розібратися, що за чортівня робиться, хто насправді малює картини і пише записки із погрозами.
– Але ж він злочинець! – Обурено вигукнув Стефан.
– Зараз не до цього, – заперечив Лангре. – Станеться в рази більше злочинів, якщо ти зараз заарештуєш главу клану "Атлантико". Почнеться справжня війна за поділ Парижу.
Стажер опустив погляд, зрозумівши, що Лангре у черговий раз виявився правий.