— Так, Бром був чудовою людиною, — погодився він.
Зітхнувши, юнак визирнув в одне з круглих вікон, які виходили до урвища й дозволяли пообідньому теплу заповнювати кімнату. Він побачив Сапфіру, котра явно загравала з Глаедром, крутячись довкола нього й жартівливо вимахуючи хвостом. Вона нагадувала кошеня, яке намагається затягти до гри старого кота, от тільки Глаедр залишався цілком незворушним.
«Сапфіро!» — подумки гукнув Ерагон.
«Що таке?» — скинувся дракон.
«Я розумію, що ти захоплена, але не клей із себе дурника».
«Хіба ти сам не бував такий?» — образилась Сапфіра.
Від несподіванки юнак отетерів. Це було схоже на звичний закид, який вільно почути від людей, але від дракона він такого ніяк не чекав. До чого ж це призведе? Сапфіра зневажливо пирхнула й вимкнула їхній внутрішній зв'язок.
Ерагон перевів погляд на співрозмовника, зрозумівши, що той усе бачив.
— Попри існуючий зв'язок, — кивнув він убік Сапфіри, — іноді я не знаю, що вона викине наступного разу. Чим більше я дізнаюсь про свого дракона, тим виразнішою стає різниця між нами.
— Ті, кого ми любимо, часто стають чужими для нас, — мудро мовив Оромис. — Сапфіра ще молода, як і ти. У нас із Глаедром пішло кілька років, аби як слід порозумітися. Зв'язок вершника зі своїм драконом не схожий ні на що інше, це щоденна й копітка співпраця. Ти довіряєш своєму?
— Чи довірю я Сапфірі своє життя? — уточнив хлопець. — Звісно, довірю.
— Тоді ти мусиш її зрозуміти. Ось ти, наприклад, виріс сиротою. А вона так само прожила з думкою, що залишилась останньою в роду драконів. І тільки зараз зрозуміла, що помилялась. Тож не дивуйся. Мине кілька місяців, вона кине загравати з Глаедром і повернеться до тебе.
— А чому ельфи не їдять м'яса? — змінив тему Ерагон.
— А навіщо? — питанням на питання відповів Оромис. — Усе, що нам треба, ми беремо з рослинного світу. Негоже змушувати тварин страждати лише через те, щоб ми мали на столі зайву страву. Колись ти це зрозумієш.
Ерагон спохмурнів, не сподівавшись, що йому коли-небудь доведеться харчуватися самими лише фруктами й овочами.
— Хіба ви не скучили за смаком м'яса? — з надією поцікавився він.
— Як можна скучити за тим, чого ніколи не знав? — відповів ельф.
— А як щодо Глаедра? — не вгавав юнак. — Він же не може харчуватися лише травою.
— Ні, але він і не вбиває без потреби. Утім, він не в змозі позбутися природних звичок, а от людина може задовольняти свої потреби, не відбираючи чийогось життя.
— А Ісланзаді? — не вгавав Ерагон. — Її ж накидка зроблена з лебединого пір'я?
— Те пір'я просто збирали кілька років, — пояснив Оромис. — Жоден птах не постраждав.
Коли вони завершили трапезу, Ерагон допоміг почистити тарілки піском. Розставляючи їх у шафі, ельф поцікавився, чи юнак уже купався сьогодні.
— Ні, ще не купався, — здивовано відповів той.
— Будь ласка, завтра зроби це, і так щодня!
— Щодня! — вигукнув Ерагон. — Але ж вода занадто холодна! Я можу застудитися!
— Тоді зроби її теплішою, — здивовано глипнув на нього ельф.
— Я не такий вправний, щоб завдяки магії нагріти цілий струмок, — насупився хлопець.
Оромис зненацька голосно розреготався, змусивши Глаедра стривожено глянути вбік їхньої компанії.
— Та я ж не прошу цього! — весело мовив він. — Ти бачив оті ночви, вмонтовані в підлогу?
— Я гадав, що це для прання, — зніяковів Ерагон.
— Та ні, це щоб митися. Відкручуй крани, що он над ними, й мийся собі на здоров'я водою будь-якої температури. А ще обов'язково поголись! Бритви в мене нема, бо ельфи не голяться, але тобі я дістану і бритву, і дзеркало, тож будеш охайний.
Присоромлений Ерагон мовчки кивнув на знак згоди. Разом вони вийшли надвір, де ельф гукнув свого дракона.
— Ми вже узгодили із Сапфірою розклад занять, — озвався той. — Вони з Ерагоном розпочнуть завтра, за годину після сходу сонця.
— І принесіть сідло, яке Бром змайстрував для Сапфіри, — нагадав Оромис. — А поки що можете розважатись — в Елесмері повно чудес для чужоземця.
— Я візьму це до уваги, — вклонився Ерагон. — Перш, ніж піти, учителю, хотів би подякувати вам за допомогу в Тронжхеймі, коди я здолав Смерка. Без вашої підтримки я б не вижив. Отож, я ваш боржник.
— Ми обоє ваші боржники, — додала Сапфіра.
Оромис усміхнувся й кивнув на знак згоди.