Ельф не дав Ерагонові помилуватися польотом Сапфіри й повів його на учбовий майданчик під вербою, що росла неподалік його хатини.
— Зараз я покажу тобі Римгар, або Танець Змії та Чаплі, — сказав він. — Це низка бойових вправ, яку ми розробили спеціально для підготовки наших воїнів, хоч решта ельфів завдяки цьому просто підтримують свою фізичну форму. Римгар складається з чотирьох рівнів, кожен з яких складніший за попередній. Тож почнімо з першого.
Недобре передчуття майбутнього іспиту зіпсувало Ерагонові настрій. Парубок зіщулився, втупившись у землю.
— Розслабся, — порадив йому Оромис, але той, здавалося, не чув свого вчителя. — Ти не зможеш зробити Римгар, якщо будеш затиснутий, немов шматок дубленої шкури.
— Так, учителю, — скривився Ерагон, неохоче розслабивши м'язи, хоч напруги так-таки й не позбувся.
— Постав ноги разом, а руки витягни вздовж тулуба, — наказав ельф. — Дивись прямо перед собою. Тепер глибоко зітхни й підведи руки над головою, щоб зійшлися долоні… Ось так, добре. Видихни й нахилися якомога нижче до землі, спершись об неї руками, щоб, підстрибнувши, повернутися в попереднє положення. Так, так… Тепер знову вдихни й підведи голову вгору, глянь на небо, прогнись назад і торкнися руками землі… Молодець, знову видихни… І ще раз, і ще…
Як на Ерагона, вправи були доволі прості й не викликали болю в спині, хоч він швидко спітнів і задихався. Зрештою, юнак радів, що хвороба ніби принишкла. Відкинувши свої побоювання, він плавно прибирав то однієї, то другої пози, рухаючись у заданому ельфом ритмі.
«Невже я одужую!» — зачудовано думав юнак.
Оромис робив вправи разом зі своїм учнем, демонструючи такий рівень професійності, що змушував забути про його поважний вік. Ерагон тільки диву давався, споглядаючи, як легко той виконує складні рухи, ніби гуляючи собі лісовою стежкою. Його метод виявився куди більш спокійним за Бромову науку, але так само виснажливим.
— Тепер давай-но помиємось, — сказав ельф, коли вони скінчили.
Біля ванни в будинку обидва швидко розляглися. Ерагон нишком спостерігав за ельфом, з інтересом розглядаючи його статуру. Оромис був дуже худим, однак м'язи мав чітко окреслені. Загалом, його геть безволосе тіло не було схоже на ті, що їх Ерагон бачив у Карвахолі. Воно виглядало більш струнким, граційним і вишуканим.
Коли вони помилися, Оромис повів Ерагона далеко в Ду Вельденварден, де столітні дуби хилилися до землі, ховаючи у своїх кронах небо, а ноги в'язли в килимі з лишайника. Довкола стояла мертва тиша.
Показавши на пеньок посеред галявини, ельф звелів юнакові присісти й заплющити очі.
— Відкрий свій розум, Ерагоне, — загомонів він пошепки до учня. — Відкрий свій розум і вслухайся в довколишній світ, почуй усіх мешканців лісу — від мурашок на дереві до хробаків у землі. Слухай, поки не почуєш усіх і зрозумієш їхнє призначення та природу. Слухай, а коли нарешті почуєш, то приходь, щоб розповісти.
І все змовкло.
Не зовсім упевнений у тому, що Оромис пішов, Ерагон спробував подумки, не розплющуючи очей, роззирнутися довкола. Спочатку він відчув одну лиш порожнечу, але потім трохи проясніло, і він побачив ніби сузір'я галактики, що кружляли над ним. Кожне з них було живою істотою!
Вражений до глибини душі, юнак спробував відкритися цілому світові. Тепер будь-хто міг спілкуватися з ним. Аж раптом його думки наче гойднулись — він порушив систему бачення, й видиво зникло, а зв'язок урвався. Тоді Ерагон знову зосередився й спробував осягнути розумом лісове довкілля.
Найцікавішими виявились комахи, чия кількість була справді вражаюча. Десятки тисяч крихітних істот населяли кожен квадратний фут моху, а ще мільйони блукали собі галявиною. Це неабияк подивувало парубка, який ніяк не міг уторопати, щоб якихось там жуків було більше, ніж усіх людей в Алагезії разом узятих! Зосередившись на більш знаних йому червоних мурахах, Ерагон довідався про їхнє життя, про їхні потреби, страхи, захоплення.
Він був у захваті від того, що ці маленькі створіння напевно знають, куди саме їм прямувати. Він не міг осягнути механізм, який керував ними, але мурахи завжди рухались цілком свідомо й непомильно. Ними керував інстинкт поживи, здобичі, яка теж чимало здивувала хлопця. Парубок знав про те, що мурахи вбивають інших комах, але виявилось, що мета їхнього існування цілком інакша. Вони піклувалися про розведення якихось значно менших за них створінь, повсякчас дбаючи про них.
Пригледівшись, Ерагон зрозумів, що це була звичайнісінька тля! Саме її мурахи лоскотали своїми вусиками, видобуваючи з неї поживну речовину. Подумки Ерагон рушив за мурахами під землю, вивчаючи їхній побут, їхній догляд за малими й хворими членами мурашиної родини. Упорядкованість стосунків і розмірений ритм існування неабияк вразив юнака.