— Ти благословляв дитину? — стривожився ельф. — А зараз можеш пригадати своє благословення?
— Так, звісно.
— Ану повтори, будь ласка, — сказав Оромис, і на його обличчі з'явився вираз жаху, коли Ерагон зробив це. — Ти вимовив слово «сколір»?! — вигукнув він. — Ти впевнений? Це не було «сколіро»?
— Ні, це було «сколір», — насупився хлопець. — Чому б не вжити слово, яке означає «захист»? Адже воно захистить тебе від усіх нещасть…
— Це було прокляття, а не благословення! — урвав його ельф. — Слово «сколір» означає «щит», а «сколіро» — «захист»! Ось що ти побажав тій дитині насправді: «Нехай щастить тобі, тож лишайся щитом від нещастя». Замість того, щоб захистити її від злої долі, ти прирік те нещасне створіння на жертву заради інших. Тепер вона буде брати на себе страждання людей, щоб ті жили спокійно.
— Ні, ні! Цього не може бути! — мало не збожеволів від почутого Ерагон. — Адже в заклятті важать не тільки слова, але й наміри! І якщо я не бажав зла…
— Ніхто не вільний змінити природу слів, — пояснив Оромис. — Їх можна спотворити, ними можна керувати, але не перебріхувати, маючи на увазі протилежний сенс. Я хотів би вірити, що ти не мав злого умислу, інакше я не взявся б тебе навчати. Зрештою, якщо це так, то твоє помилкове прокляття тій дитині не дуже зашкодить.
— Це не виправдовує мене, — похнюпився Ерагон, уявляючи, яке лихо заподіяв він дитині. — Може, Сапфірине благословення якось допоможе.
— Що? — вражено вигукнув ельф. — Сапфіра теж брала в цьому участь? Я ще ніколи не бачив такого безрозсудства! Ви таки варті одне одного! Ви здатні змінити все на світі, керуючись лише своїми примхами!
— Це добре чи погано? — насмілився спитати юнак.
— Це просто нікуди не годиться! — гримнув Оромис. — Де та дитина?
— Десь у Фартхен Дурі або в Сурді. Ви гадаєте, що благословення Сапфіри їй допоможе?
— Аж ніяк, — буркнув ельф. — Із цим узагалі не варто жартувати.
— Але ж існують якісь закляття, що скасовують благословення, — з надією скрикнув Ерагон.
— Так, існують, — погодився вчитель. — От тільки виголошувати їх мусить одна й та сама людина. Але ж ти, Ерагоне, не дуже добре пам'ятаєш, що саме казав. Як же можна пробувати ще раз? Ні, ця дитина таки страждатиме довіку, бо така вже сила магії. — Він сумно змовк, а потім додав: — Я бачу, ти розумієш, що накоїв, тому нагадаю про відповідальність за долю дитини. Згідно із законом вершників, це ніби твоя позашлюбна дитина, що кладе на тебе тавро безчестя.
— Так, я розумію, — ледь чутно проказав приголомшений Ерагон, збагнувши, що силоміць змусив дитину прийняти нещасливу долю. Чи може вийти щось добре з людини, яку позбавили вибору, і як вона мусить ставитись до власника її долі? Вочевидь, тільки з ненавистю.
— Тоді ми більше не будемо говорити про це, — зауважив Оромис.
— Так, учителю.
Ерагон перебував у пригніченому настрої аж до кінця занять. Він не зрадів навіть Сапфірі, яка, повернувшись із Глаедром, підійшла привітатися. Здається, вона неабияк пишалася собою, сяючи усмішкою.
— Як можна потрапити в повітряні ями і як їх уникнути? — переможно спитався дракон в юнака.
— Звідки я знаю? — відповів той, занурений у свої невеселі думки.
— А кого вирощують мурахи і як видобувають з них їжу? — спитав Оромис Сапфіру.
— Уявлення не маю, — у свою чергу розгубився дракон.
— Після того, що ви обоє наробили, це й не дивно! — сказав ельф. — Вам слід ділитися своїми знаннями. Ти міг би обходитись без правої руки, Ерагоне? А ти полетіла б з одним крилом, Сапфіро? Гадаю, ніколи. То чому ж тоді ви ігноруєте свій зв'язок, даючи перевагу супротивнику? Ви не тільки повинні спілкуватися подумки, але й мати спільну свідомість. Ви мусите бути одним цілим! Я хочу, щоб кожен із вас знав те, чого навчається інший.
— А як щодо особистого життя? — спитав Ерагон.
— Особисте життя? — перепитав Глаедр. — Коли ви підете звідси, то робіть що завгодно. Але поки ми вчимо вас, забудьте про це.
Хлопець глянув на Сапфіру, почуваючи себе ще гірше, ніж досі. Та відвела погляд, потім роздратовано тупнула ногою.
— Вони таки мають рацію, — м'яко мовив Ерагон. — Ми були дуже легковажні.
— Це не моя провина!
— Я й не кажу, що твоя, але давай надалі спробуємо бути кращими.
— Згода! — буркнула Сапфіра.
Утім, вибачатися перед ельфом та його драконом вона не стала, тож юнакові довелося зробити це за двох.
— Ми вас більше не розчаруємо, — схилив він голову перед учителями.