Другий чолов'яга нічим особливим, окрім неприродного кольору шкіри, не вирізнявся, хоча всі вардени, що кілька тижнів тому прибули до Аберона, столиці Сурди, дуже сильно засмагли. Очевидячки, цей блідолиций народився десь на півночі Імперії.
— Ну, — мовила Насуада, — і скільки твоїх курчат він знову вбив?
— Тринадцять, пані, — відповів бідолаха.
— Нещасливе число, пане Гамблю, — сказала зітхнувши дівчина. — Ти сам це довів. Отже, ти злодій, а відшкодувати збитки ніяк не хочеш?
— Що поробиш, моя пані!
— Я лиш дивуюся з того, як ти міг зжерти тринадцять курчат за чотири дні. Ти коли-небудь буваєш ситий?
— Не хочу видатися нечемою, моя пані, — товстун пошкрябав неголену щоку, — але моя ненажерливість зовсім би вас не хвилювала, якби варденів добре годували. Адже ми важко працюємо, зрозумійте! Бачте, який я товстий, хоч і вимахую щодня кайлом. Три тижні жалюгідного харчування доведуть до сказу будь-кого з ваших підлеглих! А ще ж і селяни довкола… вони ніколи не поділяться з тобою жодним шматочком… Так, визнаю, саме це мене й спокусило. Я не дуже то й опираюся, коли йдеться про їжу. Я хочу їсти, розумієте? І не думаю, що таке бажання є тільки в мене!
«Он воно як!» — замислилась Насуада. Вардени не можуть прохарчуватися, навіть попри допомогу короля Сурди. Адже Орин не вчинить так, як Галбаторікс, котрий примушує селян задурно годувати своє військо, просуваючись землями Алагезії. Саме цим і відрізнялися шляхетні Орин, Ротгар та Ісланзаді від деспота Галбаторікса.
— Я добре тебе розумію, пане Гамблю, — мовила дівчина. — Утім, хоч вардени й не мають зараз власної держави, відповідаючи тільки перед своїм урядом, це не дає їм права грабувати чужих селян. Отож заплати бодай якусь копійку за тих курчат, гаразд?
— Гаразд, я заплачу, — буркнув незадоволено товстун.
— І це все? — вигукнув селянин. — Але ж на ринку я мав би за курчат значно більше!
— Годі! — гримнула дівчина. — Звісно, на ринку ти мав би значно більше! Але в Гамбля стільки немає, розумієш? І це тому, що я плачу йому так само, як і тобі! Якби я вирішила викупити всіх твоїх курей для варденів, ти не отримав би більше! Тепер тобі все ясно?
— Але ж… — скривився був селянин.
— Я питаю, чи тобі все ясно?
— Так, моя пані.
— От і добре, — заспокоїлась дівчина. — А тепер ідіть собі.
Задоволений Гамбль грайливо вклонився й вийшов з кімнати разом із селянином.
— Ви теж можете йти, — гукнула Насуада до вартових.
Залишившись на самоті, вона знеможено впала в крісло й почала обмахуватись віялом. Спека забирала всі сили, і будь-які державні справи викликали в неї саму огиду.
Утім, дівчина розуміла, що ця втома не покине її навіть узимку. Адже позаду була довга подорож варденів Беорськими горами, тобто з Фартхен Дура до Сурди. Вона аж здригнулася, згадавши довгі дні, проведені в сідлі: цей похід дуже добре загартував її людей перед майбутньою війною.
Відкинувши нарешті віяло, Насуада подзвонила у дзвіночок, покликавши свою радницю Фарику. Та миттю вислизнула з потаємного ходу, що містився за спиною в правительки.
— Хто там іще? — кивнула дівчина вбік приймальні.
— Уже нема нікого, моя пані.
Насуада з полегшенням зітхнула. Час від часу вона влаштовувала відкриті суди, де розглядала скарги варденів. Кожен міг прийти на аудієнцію до правительки, і для неї не було важчих клопотів, ніж мирити скривджених селян та голодних варденів. Усе-таки її бідолашний батько мав рацію, коли казав, що будь-який компроміс залишає по собі невдоволених.
— Я хочу, щоб Гамбля перевели на іншу роботу, — мовила Насуада до Фарики. — Туди, де знадобиться його красномовство. Нехай навіть завідує постачанням харчів, але я не можу бачити пику цього шахрая!
— Гаразд, буде зроблено, — відгукнулась радниця. — Де його розшукати, моя пані?
— Десь у каменоломнях.
— Знайдемо, — занотувала Фарика у своєму записникові. — До речі, король Орин просив вас зайти до нього в лабораторію.
— І що ж він там робить? — зиркнула Насуада в люстро, пригладжуючи волосся. — Знов милується собою?
Разом із Фарикою вона вийшла зі своїх апартаментів, аж скривившись від спеки, що дмухнула на них гарячим повітрям. Пекучі промені сонця потрапляли до будівлі крізь отвори амбразур у стінах коридору, накреслюючи в повітрі золоті смуги. Визирнувши в один із отворів, Насуада із сумом помітила нечисленну королівську варту, що слідкувала за виходами з міста.