Звісно ж, Оринові страшенно не сподобались Насуадині натяки, які дуже нагадували погрози.
— Твій батько ніколи не послаблював віжки, — кволо мовив він. — Тобі теж слід дотримуватись цієї політики, якщо ти хочеш бути правителем. Якщо ж говорити про все інше, то нам потрібен час, аби приготуватися. Тож зажди ще трішки, гаразд?
— Отже, ти знову даси нам гроші? — ледь стримуючись, аби не вибухнути, спитала Насуада.
— Ні, — здивувався король. — Я дав вам усе що міг.
— Тоді як же нам бути?
— Гадаю, ти сама маєш подбати про свій народ.
— Ну що ж, тоді на все добре, ваша величносте, — глузливо мовила дівчина, присівши в глибокому реверансі. — Сподіваюсь, решта вашого дня буде приємніша за нашу розмову.
Орин буркнув у відповідь щось незрозуміле, а Насуада вилетіла з лабораторії, зачепивши рукавом і перекинувши на долівку якусь пляшчину з хімікатами.
Фарика приєдналась до неї на сходах, і вони разом побігли повз варту до апартаментів Насуади.
ПІДВІШЕНИЙ НА ШВОРЦІ
Люто грюкнувши дверима, Насуада попрямувала до свого столу. Випроставшись у кріслі, вона застигла в розпачі, міркуючи, як його бути далі. Невже, ну невже все пропало?
— Пані, побережіться! — раптом скрикнула Фарика й почала хльоскати по рукаву її сукні якоюсь ганчіркою.
Стривожена дівчина підхопилася з крісла й побачила, як тканина на очах перетворюється на лахміття, залишаючи по собі запах паленого.
— Допоможи мені скинути цю сукню, — гукнула вона до служниці, і та хутко кинулась виконувати наказ, смикаючи вузлики, розстібаючи ґудзики й розпускаючи тугий корсет. Невдовзі Насуада залишилася в одній сорочці.
— Ви часом не обпеклися? — важко дихаючи, спитала Фарика.
— Здається, ні, — відмахнулась дівчина, розглядаючи своє зіпсоване вбрання. — Я облила чимось сукню в тій клятій лабораторії.
Справді, сукню було шкода, бо її з любов'ю виткали жінки-гноми з Дургрімст Інгейтум на день народження Насуади. Це була найгарніша річ в її гардеробі. За теперішньої скрути замовити нову годі було й мріяти. Тож доведеться змиритися.
— Гадаю, не варто втрачати таку гарну річ, — ухопила ножиці Фарика. — Я пообрізаю зіпсоване, і все буде гаразд.
Насуада спохмурніла, гніваючись на власне недбальство, і почала крокувати туди-сюди кімнатою.
— І що ж мені тепер одягати на суд? — спитала вона.
— Може, оту вашу лляну сукню? — сказала радниця.
— Вона, як на мене, занадто проста, щоб з'являтися в ній перед Орином і дворянством.
— Тоді дозвольте мені перекроїти цю сукню, — сказала Фарика. — Гадаю, я впораюсь, і вона стане ще кращою.
— Ні, з цього нічого не вийде, — заперечила дівчина. — Вони ж мене засміють! Мені важко було здобути їхню повагу, будучи вбраною по-королівському, а тепер, коли я виглядатиму, немов жебрачка, годі й мріяти про їхню милість!
— Запевняю вас, що придворні панни ще заздритимуть вашому новому вбранню й наслідуватимуть вас, — озвалася служниця.
Вона хутенько зібрала обрізки й, визирнувши за двері, наказала вартовому потай спалити їх.
— І що б я робила без тебе? — стомлено посміхнулась Насуада.
— Робили б те, що мусили, моя пані, — вклонилася Фарика.
Вбравшись у зелений костюм для полювання, дівчина вирішила закінчити на сьогодні зі справами й допомогти служниці викроїти нову сукню. Попри всю марність затії, це дозволяло зосередитись на невідступних думках. Тож схилившись над столом, обидві жінки впівголоса перемовлялися між собою на різні теми, не забуваючи й про невтішне становище варденів.
— Так, — зітхнула Фарика, — гроші на цьому світі вирішують усе. — Якби ми мали їх удосталь, то просто викупили б у Галбаторікса право на незалежність. Може б, і війни тоді не було…
«Невже я справді чекаю, що хтось за мене зробить мою роботу? — подумки міркувала Насуада, ріжучи наосліп тканину. — Але ж це я привела сюди свій народ, тому и вивести його мушу сама!»
Зойкнувши, вона побачила, що ненароком розрізала мереживо, яке було найкоштовнішою частиною сукні. Що ж це з нею коїться? Мереживо тепер коштує дорожче за золото й срібло! І для чого взагалі їй зараз якесь там мереживо, вишукані сукні, золото-срібло всього світу? Може, їй би зарадила магія, тоді й про дороге мереживо вільно говорити. Дівчина витерла раптові сльози на очах. Що там казав той Орин про Тріанну? Якщо це так просто, — всміхнулася вона, — то варто спробувати, чи не так?