Розгублена Фарика, втупившись у порізане своєю господинею мереживо, мовчки чекала пояснень.
— Мерщій поклич мені Тріанну! — наказала Насуада, відкидаючи зіпсовану сукню. — Хай де б вона була, приведи її сюди!
— Як скажете, пані, — холодно мовила служниця й метнулась у потайні двері.
— Дякую, — прошепотіла вслід дівчина.
Вона чудово розуміла причину невдоволення Фарики, яка не довіряла чаклунам. Сама ж вона вірила лише Ерагонові, але не тому, що той був вершником — вершники, як довів усім Галбаторікс, теж могли бути негідниками, — а тому, що він присягнув їй на вірність. Загалом же, її лякали чаклуни й магія зокрема.
Справді-бо, володіючи магією, людина могла безкарно вдертися у твої думки, убити тебе одним тільки словом, брехати й красти, не боячись бути схопленою на гарячому.
Серце Насуади калатало від таких думок.
Як же його керувати людьми, половина з яких володіє магією? Як тут застосуєш твердий закон? Відверто кажучи, війна варденів з Імперією була нічим іншим, як намаганням покарати одну-єдину людину, котра зловживала своїми магічними здібностями, і не допустити подальших злочинів. Усі ці страхіття з війнами й голодом сталися тільки через те, що не було кому здолати Галбаторікса! А сам він іще нескоро помре від старості.
Отже, попри власну нехіть до магів, Насуада поки що не могла їх позбутися, оскільки перемога над деспотом виправдовувала будь-які засоби.
У двері стиха постукали, і дівчина, ховаючи свої думки за привітною посмішкою, гукнула:
— Заходьте!
На порозі постала розпатлана й сонна чаклунка Тріанна.
— Ви кликали мене, пані? — чемно вклонилась вона.
— Так, — сідаючи в крісло, мовила Насуада й уважно оглянула чаклунку з голови до ніг. — Тобі відоме найперше правило магії?
— Хай що б ти робив за допомогою магії, це відбере стільки ж сили, якби ти робив те саме без її допомоги, — спохмурніла Тріанна.
— А те, що можна зробити, — поцікавилась обережно Насуада, — обмежується лише твоєю вправністю й знанням прадавньої мови?
— Цю думку критикують, але загалом усе вірно, — здивовано глянула на неї співрозмовниця. — А чому ви питаєте? Це ж основні засади магії, які мають бути вам відомі.
— Так, вони мені відомі, — погодилась Насуада, вказуючи їй на зіпсовану сукню. — Тому зараз же, скориставшись своїми знаннями, віднови мені мереживо.
— Ду Врангр Гата має більш важливі справи, аніж кроїти вам нове вбрання, — зневажливо скривилась Тріанна. — Наше мистецтво не для королівських примх. Гадаю, ви знайдете собі вправних майстринь, які…
— Ану цить мені! — раптом гримнула Насуада. — Бачу, вас усіх треба ще вчити! Можливо, я й молода, але не дитина, щоб хтось нехтував моїми наказами! Я кажу про мереживо, тому що завдяки цьому ми зможемо підтримати варденів, розумієш? Вони будуть торгувати цим дорогим крамом по всій Імперії. Люди Галбаторікса самі віддаватимуть нам свої гроші!
— Але ж це смішно, — заперечила Тріанна, зиркнувши на Фарику, яка тихо вигулькнула з-за дверей. — Ви не зможете оплачувати війну мереживом!
— Чому це? — звела брови дівчина. — Жінки, які мріють про нього, одразу ж кинуться купувати. Кожна селянка, бажаючи виглядати заможною, захоче придбати собі наше мереживо. Навіть купці та дворяни! А знаєш, чому? Тому що воно буде краще за сплетене людськими руками! Так ми швидко розбагатіємо, і навіть гноми нам заздритимуть! Якщо, звісно, тобі під силу таке завдання.
— Ви сумніваєтесь? — струснула своїми патлами чаклунка.
— Тоді зроби це!
Тріанна схопила зіпсовану сукню й почала уважно її розглядати.
— Гадаю, це можливо, — нарешті пробурмотіла вона, — але треба все обмізкувати як слід.
— Ні, зроби це негайно, — суворо наполягла королева. — Нехай це буде твоїм першим завданням. І знайди досвідчену майстриню-мереживницю, яка б допомагала тобі.
— Добре, моя пані, — скорилася Тріанна.
— Загалом, — змінила тон Насуада, — непогано було б зібрати найкращих чарівників з Ду Врангр Гата, щоб спільними зусиллями задіяти магію на користь варденам. То як, візьмешся за цю справу? Якщо згодна, то завтра вранці й доповіси.
— Добре, моя пані, — знову вклонилася чаклунка.
Задоволена із себе, Насуада провела її поглядом до дверей, а потім знеможено заплющила очі, радіючи з перемоги. Навіть її батько не зміг би такого втнути!
— Я здивувала тебе, Фарико? — озвалась дівчина до служниці.
— Ви завжди мене дивуєте! — захоплено вигукнула та.