— Хто ти така? — суворо спитала вона в пророчиці.
— Я та, ким мене зробив Ерагон, — пролунало у відповідь.
— Але ж він тільки благословив тебе!
— Він не знав, що робить, — старечим голосом пояснила Елва. — Відтоді я відчуваю страждання всіх, кого тільки бачу. Раніше я не могла нічому зарадити, а ось тепер, коли виросла, можу.
— Але як?
— Магія в моїй крові дозволяє захищати людей від болю, — гірко всміхнулось дівча. — Звісно, це дуже важко для мене самої.
Тільки тепер Насуада збагнула, що дивний вигляд цієї дитини — то наслідок її внутрішніх страждань. Мабуть, це розриває бідолашку на шматки!
— Навіщо ти пророкуєш мені? — спитала королева.
— Я подумала, що ти повинна про все знати, — відповіла Елва. — А ще не забувай про мою власну вигоду! Поки триватиме війна, ти страждатимеш, а отже, я теж страждатиму за тебе! Тому використай мене для своєї боротьби, аби припинити наші спільні муки, і я обіцяю, що тоді ти матимеш безхмарне майбутнє!
Цієї хвилини повернулася стара служниця. Вона принесла дівчинці якісь харчі, і та знову схилилася над тарілкою. Насуада відчула майже фізичне полегшення, коли Елва відволіклась. Тепер, припавши жадібно до їжі, вона знову стала схожою на звичайне собі сільське дівча.
Насуада зачекала ще трохи. Та Елва розповіла вже про все, що хотіла. За якийсь час Анжела покликала королеву з кімнати, і вона вийшла зі знахаркою в коридор.
— Вона весь час їсть! — сказала та. — Ми ледь встигаємо діставати їй харчі!
— Не хвилюйся, я вам допоможу, — стомлено мовила Насуада. — Таке взагалі бувало коли-небудь за твоєї пам'яті?
— Ні, жодного разу! — струснула кучерями чаклунка. — Я хотіла зазирнути в її майбутнє, але марно. Там така трясовина!
— Вона небезпечна?
— Ми всі небезпечні, — знизала плечима чаклунка.
— Ти знаєш, що я маю на увазі, — наполягла Насуада.
— Вона більш небезпечна, ніж дехто, і менш небезпечна за решту, — багатозначно мовила Анжела. — Словом, справа тут така. Коли вона бачить скривджену людину, то відразу ж переймається її бідами й починає страждати. Ось чому ми тримаємо її тут.
— А як далеко вона бачить, передрікаючи майбутнє?
— За пару годин наперед.
Притулившись до стіни, Насуада обмірковувала останні події свого життя. Отже, Елва могла бути могутньою зброєю, якщо тільки правильно її використовувати. З її допомогою можна було довідуватись про всі вади ворогів, а також про можливості порозумітися із супротивником. Так само дівчинка могла стати в пригоді для захисту варденів, коли Ерагона із Сапфірою не було поруч. Але без нагляду її залишати небезпечно, треба знайти когось, хто контролював би дії Елви. Тріанна для цього не годиться…
Насуада оцінювальним поглядом зиркнула на Анжелу. Хоч довіри до неї вона й не мала, але та завжди допомагала варденам. До того ж, іншої людини, яка розумілася б на магії та ще й була прихильною до її народу, під рукою зараз не було.
— Я розумію, — сказала дівчина, — що це доволі безцеремонно з мого боку, оскільки ти не моя підлегла… Але я проситиму тебе про одну послугу, гаразд?
— Що ж, гаразд! — махнула Анжела рукою.
— Чи не взялася б ти наглядати за Елвою?
— Звісно! — радо погодилась знахарка. — Я залюбки слідкуватиму за нею!
— Але є одна умова. Тобі доведеться про все доповідати мені, — уточнила Насуада.
— Що ж, без ложки дьогтю діжці, меду не бувати, — усміхнулась Анжела. — Утім, я гадаю, що впораюсь і з цим.
— То ти даєш мені слово?
— Так, даю.
Королева з полегкістю зітхнула й присіла на найближчий стілець.
— Що за безлад довкола! — стомлено мовила вона. — Що за халепа на мою голову! Я ж відповідаю за Ерагона як за свого васала… Але я ніколи не думала, що він так поведеться з дитиною. Це тавро й на мені також!
— Я ще поговорю з ним, коли він повернеться з Елесмери, — буркнула Анжела.
— Тільки дивись! — скинулася дівчина. — Не зашкодь йому! Він нам дуже потрібен.
— Спробую, — пролунало у відповідь.
ВІДРОДЖЕННЯ
Шалений подув вітру вирвав Ерагона зі сну.
Речі літали по всій кімнаті, одяг безладно валявся на підлозі, а ліхтарі дзенькали розбитим склом. Небо аж почорніло від грозових хмар.
Сапфіра бачила, як Ерагон, хитаючись, підвівся й, ледь-ледь тримаючи рівновагу, поплентався до вікна, щоб визирнути назовні. Дерево, на якому була розташована їхня оселя, гойдалося, мов корабель під час бурі. Хлопця мало не знудило, і він почав намацувати на зовнішньому боці стіни край ширми, аби захиститися від негоди. Щомиті він ризикував полетіти шкереберть із дерева.