Оромис дістав із шафи свіжоспечену хлібину, дерев'яну банку з горіховим маслом, що його ельфи використовували замість звичайного, і дві тарілки, в які насипав овочеве рагу, що парувало в горщику в каміні.
Ерагон зиркнув на рагу з неприхованою відразою, він уже досхочу наївся ельфійських страв і дуже скучив за м'ясом, рибою або тим, у що можна вп'ястися зубами, натомість мав їсти зелень із Оромисового городу.
— Майстре, — спитався він, аби трохи відволіктись, — навіщо я медитую? Для того, щоб зрозуміти тварин і комах, чи для чогось важливішого?
— А ти не можеш вигадати іншої причини? — зітхнув Оромис, коли Ерагон похитав головою. — З новими учнями завше так, особливо з людьми… Свій розум вони тренують в останню чергу, та й використовують його не відразу. Спитай їх про битву, що відбулася місяць тому, і вони згадають кожен удар, а спитай у них відповідь на найлегше питання або попроси щось логічно пояснити, то глянуть на тебе, як на дивака. Ти, мій юний друже, ще й досі новачок у світі грамаріє — як правильно називають магію, — але мав би вже зрозуміти її значення.
— Як це? — не второпав Ерагон.
— Уяви на мить, що ти — Галбаторікс зі всією своєю силою й красою. Вардени знищили твоє військо ургалів за допомогою вершника Драконів, який навчався у твого найзапеклішого ворога, Брома. Ти також знаєш, що твої вороги збираються у Сурді для можливого нападу. Отож, знаючи все це, який би шлях ти обрав задля того, аби впоратися відразу з усіма проблемами, навіть не стаючи до бою?
Ерагон думав, водночас перемішуючи рагу, щоб воно було не таким гарячим.
— Мені здається, — мовив юнак, повільно помішуючи рагу, — що найлегше буде вимуштрувати загін чаклунів і змусити їх присягнути мені на вірність. А потім заслати до Сурди, аби вони посварили варденів, отруїли всі джерела й убили Насуаду, короля Орина та решту знаних вельмож.
— А чому ж тоді Галбаторікс і досі цього не зробив?
— Тому, що Сурда ще й досі йому потрібна, й тому, що вардени десятки років жили у Фартхен Дурі й кожного прибульця випробовували на нещирість, тож у велелюдній Сурді в них нічого не вийде.
— Я теж так думаю, — зауважив Оромис. — Якщо Галбаторікс не покине свого сховища в Урубейні, то найбільшу небезпеку являтимуть твої побратими-чаклуни. Ти сам чудово знаєш, як важко захиститися від магії, надто коли твій супротивник будь-що-будь заприсягнувся тебе вбити. Замість того, щоб підкорити твій розум, цей ворог просто накладе закляття, але за мить до смерті в тебе буде можливість відвернути удар. І ти навіть зможеш перемогти, не знаючи суперника й того, де він перебуває.
— Виходить, інколи не слід намагатися захопити свідомість ворога? — спитав юнак.
— Так, інколи, — наголосив Оромис. — Хоча це дуже ризиковано. А тепер розкажи, як ти захищатимешся від невідомих ворогів, що здатні протистояти й фізичній силі, й словесному закляттю.
— Не знаю, — розгубився був Ерагон, але одразу ж посміхнувся. — Хіба що я раптом навчуся читати думки людей. Тоді я наперед знатиму, що вони проти мене замислюють.
— Ну що ж, правильно, — кивнув учитель. — До речі, це відповідь на твоє питання. Медитації підготують твій розум до того, щоб подумки знаходити слабкі місця твоїх ворогів.
— Але чи знатимуть ті, хто володіє магією, що я втручаюсь в їхню свідомість?
— Так, знатимуть, але більшість людей цього не відчує. Щодо чаклунів, то вони, відчувши твоє втручання, обов'язково злякаються й почнуть захищатись. Саме так ти й дізнаєшся, що вони чаклуни!
— А хіба безпечно залишати розум незахищеним? Бо якщо на мене зненацька нападуть, хай навіть у думках, то все одно легко здолають, — засумнівався Ерагон.
— Це не так небезпечно, як тоді, коли ти нічого не бачиш навкруги, — пояснив Оромис.
— По-моєму, це неправильно, — трохи поміркувавши, заперечив юнак.
— Що саме?
— А як же суто приватні моменти? — відклав ложку Ерагон. — Бром учив мене ніколи не втручатися до чужої свідомості, якщо на те нема особливої потреби. Мені огидна навіть думка про те, що хтось пхає свого носа в таємниці, на які кожна людина, зрештою, має право. Якщо так потрібно для захисту, то чому Бром цього мене не навчив?
— Бром казав тільки те, — пояснив Оромис, — що було важливо для тебе в тодішній ситуації. Копирсатися в чужих думках полюбляють або негідники, або ті, хто прагне влади над людьми. Майбутніх вершників цього не вчили, розумієш? Але ми вимагали від них постійної медитації, аби бути певними в тому, що вони зможуть протистояти ворогу. Зрозуміло, що, читаючи чужі думки, ти дізнаєшся про багато неприємних речей, але все це задля твоєї ж користі й безпеки варденів. Із власного досвіду скажу, що це допоможе тобі збагнути, що насправді керує людьми в цьому житті. А розуміння цього породжує співчуття — навіть до найжалюгідніших жебраків у найбіднішому місті Алагезії.