— Насуадо, — заспокійливо мовив юнак, простягуючи Зарок дівчині, — ми пробули тут із Сапфірою зовсім недовго. Але за цей час ми встигли вшанувати Аджихада, а тепер схиляємось перед тобою. Ти боролася під прапором Фартхен Дура навіть тоді, коли всі інші втекли, включно з двома членами ради, і говорила з нами відверто, а не дурила нас. Тому я присягаю своїм мечем на вірність тобі!
Ерагон виголосив свою промову, чудово розуміючи, що ніколи б не зробив цього до битви. І тільки побачивши, стільки людей загинуло поруч із ним, юнак зважився на цей крок. Протистояння Імперії вже не було його особистою справою — тепер він робив це задля варденів і задля всіх людей, які перебували під владою Галбаторікса. Немає жодного значення, як довго триватиме це протистояння, він готовий битися до останньої краплі крові! І найкраще для нього зараз — вірою й правдою служити цій дівчині.
Звісно, і він, і Сапфіра дуже ризикували, присягаючи на вірність Насуаді. Адже раді було відомо тільки те, що він погодився присягнути варденам. Але кому саме — цього він не казав. До того ж, не було жодної гарантії, що Насуада зможе впоратись із владарюванням.
— Ну що ж, — вирішив Ерагон, — краще присягнути чесному дурню, аніж брехливому розумнику!
Насуада була неабияк здивована палкою промовою Ерагона. Вона обережно торкнулась його меча й прикипіла поглядом до темно-червоного клинка. Потім, узявши до рук зброю, торкнулася нею голови хлопця.
— Я приймаю твою присягу, вершнику, — урочисто мовила дівчина. — Але ти мусиш усвідомити весь тягар обов'язків, які береш на себе. Тож устань, мій васале, і візьми свого меча.
Ерагон підкорився:
— Тепер я зізнаюсь тобі як своїй королеві… Знай, що рада примусила мене присягнути на вірність варденам. Тільки так ми із Сапфірою могли їх обдурити.
— Ну що ж, це навіть добре, — несподівано посміхнулась Насуада. — Бачу, ти швидко опанував правила тутешньої придворної гри. Але чи згодишся ти привселюдно присягнути на вірність мені?
— Звісно, — кивнув юнак.
— Гадаю, це заспокоїть раду, — замислилась дівчина. — А тепер залиш мене. Мені треба багато чого зробити. До того ж, я мушу підготуватися до похорону… Та пам'ятай, Ерагоне, що зобов'язання, які ми взяли на себе, поєднують нас. Я відповідатиму за тебе тільки тоді, коли ти вірно мені служитимеш. Дивися, не зрадь мене!
— Я тебе не зраджу, — вклонився юнак.
Насуада трохи помовчала, а потім зазирнула йому в очі й лагідно додала:
— Прийми й ти мої найщиріші співчуття, Ерагоне. Я чудово розумію, що, не тільки мене, а й інших людей спіткають гіркі втрати. Я втратила батька, а ти — свого найліпшого та найвідданішого друга. Повір, мені дуже подобався Мертаг, і я страшенно шкодую, що він загинув… До побачення, Ерагоне.
Ерагон кивнув, і вони разом із Сапфірою вийшли. У коридорах їм не трапилася жодна людина. Юнак заклав руки за шию, потягнувся й різко видихнув. День щойно почався, а вій уже був знесилений, адже на раді йому довелося добряче понервувати.
— Нам сюди, — раптом торкнулась його плеча Сапфіра, і вони тут-таки почали спускатись до тунелю.
— Куди це ми йдемо? — роззирнувся навсібіч хлопець і миттю отримав легкого ляпаса драконячим хвостом. — Ні, справді!
Сапфіра мовчки йшла поруч.
— Розумію, я часом втрачаю голову, але не ревнуй, — мовив Ерагон. — Ситуація змінюється щодня, і я вже не знаю, чого мені чекати завтра, крім горя і втрат.
— Усе не так уже й погано, — за деякий час озвався дракон. — Ми виграли велику війну, тож треба відсвяткувати.
— Сумніваюсь, що це допоможе забути про той абсурд, який нас оточує, — похнюпився юнак.
Дракон зневажливо пирхнув, несподівано вистріливши тонким струменем вогню, що обпік Ерагонові плече.
— Ой, вибач! — гукнула Сапфіра, потрусивши головою, аби розвіяти дим.
— Вибач? — обурився хлопець, потираючи своє плече. — Та ти ж ледь мене живцем не підсмажила!
— Я й не думала, що так станеться! — засоромлено виправдовувався дракон. — Я весь час забуваю, що можу дихати вогнем. Уявляєш? Мабуть, це від мене не залежить… Це… як блискавка, що б'є в землю. Як ти її контролюватимеш?
— Мабуть, твоя правда, — буркнув Ерагон. — Вибач, що нагримав.
— Та нічого, буває, — кліпнула Сапфіра своїм велетенським оком. — Я просто хотіла, аби ти зрозумів, що тобі, як вершнику, навіть Насуада не може наказувати.
— Але ж я дав слово вершника! — заперечив Сапфірі юнак.
— Ну то й що? — знову пирхнув дракон, відвівши голову вбік. — Якщо буде потрібно, ти маєш право забрати його назад. Або я наполягатиму, і ти вже нічого не вдієш. Ми ж пов'язані з тобою, хіба ти забув? Наприклад, я тебе викраду, і тоді твоїй непокорі буде виправдання.