— Гадаю, відтепер тобі слід спілкуватися лише прадавньою мовою. У нас не так багато часу, і це прискорить твій вишкіл.
— Навіть коли я розмовляю із Сапфірою? — перепитав юнак.
— Навіть тоді.
— Я працюватиму так наполегливо, аж доки не почну бачити сни вашою мовою, — старанно добираючи слова, запевнив Ерагон.
— Якби ти сягнув цих висот, — пояснив Оромис, — нашу справу було б закінчено. До речі, щоб не літати сюди щоранку, ти вправлятимешся з ельфом, який відведе тебе туди, де елесмерійці зазвичай б'ються на мечах. Попрацюєш там годинку й продовжуй далі, у звичному ритмі.
— То ви більше не станете мене вчити? — ображено спитав Ерагон.
— Мені вже нічому тебе вчити. Ти вправний фехтувальник, найкращий з тих, кого мені доводилось бачити. Я не знаю про бій більше, ніж ти, а своєї вправності я тебе не навчу. Тобі лишень треба триматися свого рівня.
— Але чому я не можу займатися з вами? — не вгавав юнак.
— Тому, що я не люблю починати день зі сварок, — ельф суворо глянув на Ерагона, потім полагіднішав і додав: — А ще тобі слід познайомитись із рештою мешканців Елесмери. Я — не типовий представник нашої раси. Але годі про це, дивись, наші друзі вже повертаються.
Два дракони плавно спускалися на галявину. Першим прибув Глаедр, здіймаючи куряву. На мить він навіть затулив ціле небо, аж доки не склав золотаві крила. Слідом за ним приземлилась Сапфіра, швидка та рухлива, наче горобчик поруч з орлом.
Оромис і Глаедр, як завжди, атакували друзів купою питань, аби переконатися, що Ерагон та Сапфіра справді переймалися заняттями й ділилися одне з одним набутими знаннями. Обом учням не завжди це вдавалося, але, перемовляючись між собою, вони змогли відповісти на всі запитання. Єдиною перешкодою була прадавня мова, якою вони відтепер мусили спілкуватись.
— Сьогодні вже набагато краще, — прогримів Глаедр, а потім звернувся до Ерагона. — Невдовзі ми будемо тренуватись разом із тобою.
— Гаразд, скулблако, — чемно відповів той.
Старий дракон презирливо пирхнув і, накульгуючи, рушив з Оромисом до хатини. Грайливо підскочивши до нього, Сапфіра зненацька вщипнула Глаедра за хвіст. Заскочений зненацька велетень миттю обернувся, обурено вишкірив зуби, проте Сапфіра крутнулась і за мить уже була далеко від нього.
— Що ти собі дозволяєш, Сапфіро? — буркнув Оромис, з реакції Глаедра зрозумівши, що подібна витівка вже не перша за сьогодні. Ерагон пробелькотів щось невиразне на знак вибачення, тож ельф лише махнув рукою й гукнув:
— Геть з-перед очей!
Похнюпившись, Ерагон заліз на спину Сапфіри. Вона довго не хотіла злітати, а коли нарешті здійнялась у повітря, то довго кружляла над галявиною, перш ніж рушити до Елесмери.
— Що на тебе найшло? — звернувся до неї юнак, добре знаючи відповідь. — Навіщо ти його вкусила?
— Це ж був жарт!
Звісно, Ерагон розумів, що Сапфіра загравала до Глаедра, але навіщо зараз ці ігри?
— Ти розумієш, що Глаедр спантеличений цими жартами? — докоряв він дракону. — Вони заважають нам усім! Раніше ти ніколи не була такою нерозважливою…
— Ти що, говориш від імені мого сумління? — перепитала Сапфіра.
Не в змозі вдавати лють, Ерагон розреготався й ледь не впав із дракона.
— Якось дивно це чути, — мовив він, умощуючись зручніше, — після того, як ти сама мене весь час напучувала. Отже, я — твоє сумління, Сапфіро. Так само, до речі, як і ти — моє. Дотепер ти стримувала мої вибрики, а тепер я попереджаю тебе: годі дратувати Глаедра! Чуєш мене?
— Так, чую, — після тривалої паузи відказав дракон.
— Сподіваюсь.
— У тебе сьогодні було аж два напади, — і собі озвалась Сапфіра. — Як ти почуваєшся?
— Не дуже, — відповів юнак, скривившись. — Біль послаблює м'язи й затьмарює розум. Я сподіваюся не збожеволіти до кінця тренувань. А далі навіть не знаю, що робитиму. Навряд чи я зможу битися за варденів у такому стані.
— Не думай про це, — порадив дракон. — Ти ніяк собі не зарадиш, тож не переймайся, живи тим, що маєш тепер, пам'ятай про минуле й не бійся майбутнього, бо його ще немає й ніколи не буде. Є тільки сьогодні.
Юнак поплескав Сапфіру по плечу й удячно посміхнувся. Праворуч від них у повітряних потоках ширяв великий яструб, видивляючись у лісі здобич. Спостерігаючи за ним, Ерагон згадав про питання, яке йому поставив Оромис. А й справді: чим можна виправдати битву з Імперією, якщо вона принесе людям ще більше горя й страждань?
— Я знаю відповідь, — несподівано сказала Сапфіра.
— Ну і яка ж вона?
— Галбаторікс має… — почав був вагатися дракон. — Ні, я не скажу. Ти мусиш сам здогадатися.