— Сапфіро! — гримнув Ерагон.
— А що такого? — визвірилася та. — Якщо ти не знаєш, заради чого б'єшся, то можеш відразу здатися Галбаторіксу!
Не зважаючи на красномовні благання юнака, дракон не сказав жодного слова й ображено заблокував свою свідомість.
Повернувшись до свого помешкання в Елесмері, Ерагон повечеряв і хотів був поринути в читання одного із сувоїв, що йому їх дав напередодні Оромис, аж раптом у двері хтось постукав.
— Заходьте! — гукнув юнак, сподіваючись, що то Арія.
Так і було.
Ельфійка привіталася з Ерагоном і Сапфірою, а потім сказала:
— Я подумала, що вам було б цікаво відвідати Тіальдар Хол та прилеглі сади, оскільки ви цікавилися ними вчора. Звісно, якщо ви не дуже втомлені.
Вона була вбрана у довгу червону сукню, прикрашену вигадливим гаптуванням. Кольори на вишивці нагадували шати королеви, ніби вказуючи на зв'язок матері з дочкою.
— Я був би дуже радий побачити їх, — посміхнувся Ерагон, відкладаючи папери.
— Він має на увазі, що ми були б раді їх побачити, — додала Сапфіра.
Арія здивовано звела брови, адже їй відповідали прадавньою мовою. Присоромлений Ерагон враз заходився розповідати про наказ Оромиса.
— Блискуча ідея! — погодилась Арія й собі перейшовши на мову ельфів. — Це ж так природно, доки ви перебуваєте тут.
Коли трійця спустилася з дерева, дівчина повела друзів у західному напрямку, до невідомої їм частини Елесмери. По дорозі вони зустрічалися з багатьма ельфами, і всі вони спинялись, щоб уклонитись Сапфірі.
Ерагон знову помітив, що ніде не було видно ельфійських дітей. Він спитався про це в Арії, і та пояснила:
— Справді, дітей у нас дуже мало. В Елесмері, наприклад, тільки двоє — Дусан і Алана. Ми цінуємо дітей понад усе, оскільки вони така рідкість для нас! Мати дитину — це найвища честь і відповідальність, яка тільки може бути подарована будь-якій живій істоті.
Нарешті вони дісталися до ребристої арки, що слугувала входом до великої будівлі. Тоді Арія проспівала прадавньою мовою:
— Коріння дерева й плід лози, дозвольте пройти ціною моєї крові.
Двері повільно прочинилися, звільнивши п'ятьох метеликів, що пурхнули в темне небо. За аркою лежав величезний квітковий сад, який було посаджено так, аби він навмисне виглядав, немов дикий. Єдине, що виказувало його штучність, так це розмаїття рослин, більшість із яких квітли тут у будь-яку пору року, адже були перенесені сюди завдяки магії ельфів. Цей пишний сад освітлювало мерехтливе сяйво світлячків, а також ліхтарі, що нагадували коштовне каміння.
— Пильнуй за своїм хвостом, щоб не попсувати клумби, — застерегла Сапфіру ельфійка.
Повільно рухаючись далі, вони проминули сад та заглибились у лісові хащі. Стовбури дерев почали зустрічатись дедалі частіше, аж доки не перетворились на суцільну стіну й Ерагон несподівано не опинився перед входом до дерев'яної зали, навіть не зрозумівши, як сюди потрапив.
Зала була теплою й затишною — місце для глибоких роздумів та спокою. Її форму визначало коріння дерев, яке всередині зали було відполіроване й натерте маслами, через що виблискувало, немов бурштин. Вузькі прогалини між деревами слугували за вікна. Пахощі соснової хвої сповняли повітря. У залі було кілька ельфів, дехто з них читав або писав, а решта грали на очеретяних сопілках. Усі вони облишили свої заняття й чемно схилили голови, щойно увійшла Сапфіра.
— Ви б теж тут жили, — сказала Арія, — якби не були вершником і драконом.
— Неймовірно, — прошепотів Ерагон.
Ельфійка провела його й Сапфіру по всій будівлі. Ця будівля була така велика, що дракон міг почуватися в ній геть вільно, а кожна нова кімната приховувала в собі якусь несподіванку. У всіх помешканнях було щось таке, що нагадувало живий ліс. Часом прямісінько під ногами дзюркотів струмок, а інколи рослини вкривали майже всю кімнату суцільним зеленим килимом. Арія називала їх лозою Ліані.
А ще тут було безліч витворів мистецтва: картин, скульптур та блискучих мозаїк із кольорового скла, — що гармонійно поєднувалися з природою.
Невдовзі з ними зустрілася Ісланзаді. Вона була у павільйоні, який поєднувався з двома іншими будівлями критими переходами. Ісланзаді поцікавилась, як проходить навчання Ерагона, та спитала, чи юнак добре почувається.
Той відповів короткими, але ґречними фразами. Схоже, відповіді задовольнили королеву. Вона перекинулась кількома словами із Сапфірою й залишила прибулих.
Наприкінці прогулянки друзі повернулися до саду. Ерагон ішов поруч із Арією, а Сапфіра пленталася слідом за ними. Юнак був зачарований голосом ельфійки, що розповідала про квіти, їхнє походження й те, як за ними складно доглядати.