— Так, це їхні батьки, — підказав Оромис.
ОБРАЗ ДОСКОНАЛОСТІ
«Нарешті я пізнав, що являють собою мої вороги», — міркував Ерагон. Він панічно боявся разаків ще відтоді, як уперше побачив їх у Карвахолі. Утім, його лякали не криваві вчинки цих потвор, а саме те, що він дуже мало про них знав. І через це своє незнання він наділяв разаків більшою силою, ніж ті мали насправді, ставлячись до них з побожним страхом. «Справжні нічні жахи», — здригнувся від спогадів юнак. Але тепер, коли Оромисові пояснення знищили ауру таємничості, разаки вже не здавалися йому такими жахливими. Той факт, що чудовиська бояться світла й води, додав Ерагонові впевненості, що він незабаром зможе їх пересилити. Так, він уб'є разаків, помстившись за Герроу та Брома!
— А їхніх батьків теж називають разаками? — спитав Ерагон в ельфа.
— Летрблаки, ось як ми їх називаємо, — похитав головою той. — І якщо їхня молодь трохи дурнувата, то самі вони — жорстокі й хитрі, немов дракони.
— І звідки ж вони походять?
— Із тих країв, звідки прийшли твої пращури, — пояснив Оромис. — Власне кажучи, король Паланкар вирішив емігрувати саме через їхню навалу. Коли вершники дізнались про разаків у Алагезії, то зробили все можливе, щоб винищити цю погань. На жаль, їм не зовсім пощастило. Кілька летрблаків втекло разом із дітьми. До речі, це твої переслідувачі, щоб ти знав. Після того, як Галбаторікс убив Враеля, він знайшов обох втікачів і домовився з ними про співпрацю, пообіцявши, що їх утримуватиме. Саме тому він дозволяє цим істотам мешкати біля Драс-Леони, одного з найбільших міст Імперії.
— Вони мусять відповісти за все, — скреготнув зубами Ерагон, подумавши, що саме так і буде, коли він зустрінеться з тими потворами.
— Згоден, — озвався Оромис. Зайшовши до хатини, він повернувся, несучи майже півдюжини грифельних дощечок. — Проте облишмо ці сумні теми. Давай-но ліпше вивчати фаіртх. Це чудовий засіб для того, щоб зосередитись. Грифель наповнений такою кількістю чорнила, щоб можна було опанувати будь-яку комбінацію кольорів. Отже, тобі лише слід сконцентруватися на тому образі, який ти хочеш зафіксувати, а потім сказати: «Хай те, що я бачу, відтвориться на поверхні».
Почекавши, доки Ерагон роздивиться чудернацьку дощечку, Оромис змахнув рукою:
— Роззирнися довкола й знайди об'єкт, який би тобі хотілося зобразити.
Утім, куди б юнак не глянув, усе здавалося йому надто буденним і банальним: квіти під ногами, Оромисова хатина… Нічого особливого, ніщо не заслуговувало на збереження. «Фіксувати треба те, — міркував Ерагон, — що заслуговує на такі зусилля. Тобто лише змінні, скороминущі речі». Раптом його погляд зупинився на блідо-зелених шматках весняного наросту на гіллі, а ще на глибокій рані, яка проходила по стовбуру зламаного негодою дерева. Він тут-таки сконцентрувався й зафіксував це видовище в пам'яті, промовивши закляття.
Поверхня дощечки зробилася яснішою, коли на ній заграла живописна гама кольорів, розтікаючись та змішуючись, аби відтворити відповідний набір. Коли буяння кольорів стихло, Ерагон зрозумів, що дивиться на копію того, що прагнув відтворити. Стовбур та гілки виглядали, наче живі, а решта предметів були нечіткими та розмитими, ніби на них дивилися примруженим оком. Як же все це відрізнялося від фаіртха самого Оромиса!
Обережно взявши з Ерагонових рук дощечку, ельф доволі довго її розглядав, а потім завважив:
— Ти маєш незвичайний дар мислення, Ерагоне. Більшість людей важко досягає відповідної концентрації для створення образу. З іншого боку, ти помічаєш лише те, що тебе цікавить. А це надто вузько, мій друже. Тут ти маєш ту саму проблему, що й з медитацією. Отже, мусиш розширити межі свідомості, впустивши у себе весь довколишній світ і не вибираючи тільки найважливіше з нього. Нумо, спробуй іще раз…
— Привіт, вершнику! — раптово пролунало в повітрі.
Здригнувшись, Ерагон розвернувся й побачив Орика з Арією, які виходили з лісу. Гном радісно махав рукою, його борода, підстрижена та розчесана, розвивалася на вітерці, а волосся було зав'язане в косичку, що нагадувала кінський хвіст. Він був убраний у нову сорочку — подарунок ельфів — барвисту й прикрашену золотим гаптуванням. І взагалі — якщо глянути на гнома, ніхто б не сказав, що ніч напередодні він дико пиячив.
Усі обмінялися традиційними привітаннями, а потім, перейшовши на звичайну мову, Оромис спитав:
— І чим же викликаний ваш візит? Звісно, я радий вас бачити, але ми з Ерагоном зараз дуже заклопотані навчанням.
— Вибач, що потурбували тебе, Оромисе-ельда, — зніяковіла Арія.