— Ні-ні, це я винен, — вистрибнув уперед Орик, багатозначно зиркнувши на юнака. — Мене послав до вас Ротгар, бажаючи переконатися, чи добре навчається Ерагон, розумієте? Звісно, я в цьому не сумніваюсь, але мушу побачити юнака на власні очі перед тим, як звітувати королю.
— Те, чого я навчаю Ерагона, не має знати ще хтось, — зауважив Оромис. — Таємниці вершників лише для них самих.
— Так, я розумію, — нетерпляче погодився Орик. — Утім, ви самі знаєте, в який непевний час ми живемо. Учора камінь був твердий, а нині вже розколовся. Тож мусимо якось зважати на це, панове. До того ж, гноми покладають на Ерагона неабиякі надії, а отже, мають право бути певні, що навчання відбувається так, як і було обіцяно. Хіба ми можемо забрати в них це право?
— Дуже добре сказано, Майстре Гноме, — вислухавши цю маячню, вимовив Оромис. — Виходить, дізнаватися, чи все в нас гаразд, це ваш обов'язок?
— Безперечно!
— І нам ніяк цього не уникнути?
— Боюсь, що ні, Оромисе-ельда, — відповів Орик.
— Ну що ж, чудово, — зітхнув ельф. — Тоді залишайтеся й дивіться, а ми тим часом продовжимо. Ви задоволені?
— А ви що, хіба не закінчуєте заняття? — з підозрою спитався гном.
— Ні, ми щойно розпочали.
— Тоді я цілком задоволений, продовжуйте! — відказав той.
Доки тривала ця розмова, Ерагон намагався зловити погляд Арії, але та не зводила очей з Оромиса.
— Ерагоне!
— Так, Майстре! — схопився юнак.
— Будь ласка, будь уважнішим, — застеріг ельф. — Я хочу, щоб ти зробив іще один фаіртх. Роззирнись довкола, але спробуй запримітити все-все, як я тобі щойно казав.
— Гаразд, Майстре! — учень узяв дощечку до рук, трохи хвилюючись через те, що за ним спостерігають Арія й Орик. Йому дуже хотілося, щоб усе вийшло якнайкраще й Оромис показав себе неперевершеним учителем. Утім, юнак ніяк не міг зосередитись на довколишніх предметах, оскільки думав лише про ельфійку.
Нарешті Ерагон здався в полон почуттів і миттю склав образ Арії в голові, проказавши закляття давньою мовою й сповнивши його своїм коханням.
Результат був просто приголомшливий.
Фаіртх зобразив Арію на темному тлі. Вона виглядала найчарівнішою з усіх жінок, що їх він коли-небудь бачив за все своє життя. Звісно, це був досить блідий образ, недосконалий і наївний, але сповнений такої пристрасної сили, що інакшим навряд чи й міг бути. «Невже я бачу її такою? — ошелешено думав Ерагон. — І хто ж насправді ця дівчина, якщо її краса та мудрість мають таку гіпнотичну силу?»
— Стережися, друже, — подумки озвалася Сапфіра.
— Ну то що, вийшло? — поцікавився за якийсь час Оромис.
— Я не зовсім певен… — завагався юнак, ховаючи свою дощечку, але вчитель зламав його опір.
Зиркнувши на образ, ельф набув суворого вигляду і мовчки передав малюнок Арії.
Ельфійка, розглядаючи його, низько схилила голову й сховала в пасмах пишного волосся своє обличчя. І тільки з того, як затремтіли її руки, можна було зрозуміти, що вона неабияк схвильована.
— А можна й мені глянути? — нетерпляче спитав Орик.
Несподівано замахнувшись, Арія пожбурила фаіртх на землю, розтрощивши картинку на тисячі дрібних шматочків. Потому вона гордовито випросталась і рушила повз скам'янілих свідків у темні хащі Ду Вельденвардена.
Провівши ельфійку здивованим поглядом, Орик обережно підняв один зі шматків. Той був порожній, адже зображення зникло, щойно фаіртх розлетівся на друзки.
— Ми знайомі не один десяток років, — посмикав себе за бороду гном, — але я вперше бачу, щоб Арія втратила над собою контроль. Що ж ти там таке намалював, Ерагоне?
— Її портрет, — розгублено мовив збентежений юнак.
— Портрет? — зовсім розгубився Орик. — А чому ж вона тоді…
— Гадаю, вам краще піти, — урвав його ельф. — Урок закінчено, бувайте. А про успіхи Ерагона дізнаєтесь завтра.
Гном скоса зиркнув на юнака, потім кивнув і потер руки.
— Так, гадаю, саме так я й зроблю, — буркнув він. — Дякую вам, Оромисе-ельда. Я ціную ваш час, витрачений на мене. Із Ерагоном ми поговоримо пізніше.
Коли Орик пішов, Оромис, ставши навколішки, заходився збирати уламки дощечки. Ерагон дивився на нього, не в змозі поворухнутись.
— Але чому? — тільки й зміг вичавити він із себе.
— Можливо, тому, — озвався ельф, — що ти злякав Арію.
— Злякав? Хіба її можна чимось злякати? — заперечив Ерагон, сам у це не вірячи. Виходить, вона лише приховувала свої страхи, як і більшість смертних. Ставши на коліна, він підняв уламок фаіртха й подав його Оромису. — Але чим я налякав Арію, поясніть?