Траплялося так, що під час вишколу Ерагон із Сапфірою та Оромис із Глаедром літали разом, відпрацьовуючи прийоми повітряного бою або шукаючи загублені в хащах Ду Вельденвардена руїни прадавніх будівель. Іноді вони змінювали звичний режим тренувань, і з Глаедром летів Ерагон, а Сапфіра залишалась на галявині з Оромисом.
Щоранку юнак продовжував тренуватися з Ваніром, який ще й досі ставився до нього з неприхованим презирством. Утім, ельфова поведінка ніколи не виходила за межі ввічливості, хай там як зухвало поводився Ерагон. Звісно, юнак ненавидів свого напарника за манірну нещирість, яку взяло на озброєння й молодше покоління ельфів. Ті так само зневажали вершника, побоюючись, щоправда, його грізного дракона.
Суперництво між ними переросло в справжній конфлікт, коли Ванір, перемігши Ерагона вшосте, опустив меча й глузливо мовив:
— І знову ти мертвий, Убивце Тіні. Це вже стало звичкою, хіба ні? То чи варто тобі продовжувати?
— Так, — прохрипів Ерагон, в якого страшенно боліла спина й якому не хотілося марнувати час тренування на теревені.
— Цікаво, як же тобі пощастило здолати Смерка, якщо ти такий неповороткий? — ніяк не вгавав юний ельф.
— Я заскочив його зненацька, — проказав Ерагон.
— Ну звісно! — голосно зареготав ельф у відповідь. — Я мав би здогадатись, що то була якась хитрість.
— Якби я був ельфом або ти — людиною, — заскреготав зубами юнак, — тобі не вдалося б мене перемогти!
— Можливо, — відповів Ванір, кількома ударами вибивши зброю з Ерагонових рук. — Але навряд. Не варто хизуватися перед сильнішим воїном, інакше він тебе покарає.
І тут обуреному Ерагонові урвався терпець — він скористався магією. Звільнивши енергію, юнак вигукнув закляття, і тієї ж миті хвалькуватий ельф аж очі вирячив від подиву. Він не міг ані поворухнутись, ані вимовити бодай слово.
— А тобі, друже, не варто вихвалятися перед тим, хто краще знається на магії, — попередив юнак свого напарника.
Та враз темні брови Ваніра зійшлися на переніссі й невидима сила відкинула Ерагона геть. «І як це вдалося ельфові?» — тільки й встиг подумати юнак.
— Твоє неуцтво зраджує тебе, людино, — наближаючись до переможеного супротивника, мовив Ванір. — Ти не знаєш, про що говориш. Невже тебе готують стати правонаступником Враеля, поселивши в його будинку й щоранку тренуючи? Мене нудить від самої думки, що тебе вдостоїли такої честі! Ти не маєш жодного уявлення про магію й про те, як вона працює.
— Поясни, що поганого я тобі зробив? — вибухнув Ерагон. — Чому ти мене зневажаєш? Виходить, було б краще, якби вершника, що може протистояти Галбаторіксу, не існувало?
— Моя думка не має значення, — відповів йому ельф.
— Цілком згоден з тобою, але я її вислухаю, — сказав юнак.
— Чути те, про що написано в мудрих книжках, можна тільки розумним особам, — зневажливо кинув Ванір.
— Припни язика, друже, і дай мені чесну відповідь! — вигукнув Ерагон.
— Як накажете, пане вершнику, — глузливо озвався ельф і, підійшовши ближче, відповів: — Цілих вісімдесят років потому, як занепали вершники, ми не відчували смаку перемоги. Так, ми переховувались у лісі завдяки магії, знаючи, що Галбаторікс колись прийде по нас. А потім Бром із Джоудом урятували яйце Сапфіри і в нас знову з'явилася можливість повалити узурпатора. Уяви нашу радість і водночас розчарування. Адже здолати Галбаторікса може тільки могутніший за нього воїн, а не каліка, схожий на тебе. Зрозумій, Ерагоне, ти прирік усіх нас тієї самої миті, коли торкнувся яйця Сапфіри! Тож не чекай від нас розуміння й співчуття!
Ванір сумно торкнувся своїх губ вказівним та середнім пальцями, потім відійшов від юнака і швиденько подався геть із тренувального поля.
«Він має рацію, — міркував Ерагон. — Це завдання не для мене, навіть із Ваніра був би кращий вершник».
«А як же я, Ерагоне? — озвалася Сапфіра, що була на зв'язку з господарем. — На мою думку тобі начхати? Ти забув, що Арія пропонувала яйце кожному з цих шмаркатих ельфів, а також синам варденів, і я жодному, окрім тебе, не надала перевагу? Та хіба б я згодилась на це, якби точно не знала, що саме ти можеш здолати Галбаторікса? Ніколи не забувай цього, мій друже!»