— Годі вже базікати, — озвався Хорст. — Припніть язика, інакше наша подорож закінчиться в колодках. А ти, Роране, спробуй не привертати до себе уваги, бо за таку винагороду тутешні люди будуть придивлятися до кожного чужинця. Тож ходімо кожен у своїх справах, а пополудні зберемося й побачимо, що воно та як.
Засмучені мандрівники розійшлися: Дармен із синами вирушили на пошуки провіанту для селян, Гертруда подалась купувати лікарські трави, а Роран із Хорстом і Бальдором попрямували винаймати корабель, на якому можна було б перевезти селян до Сурди або до Тейрма.
Коли вони вийшли на берег, Роран, зупинившись, замилувався океаном, над яким висіло похмуре небо. Він ніколи не думав, що воно може бути таким низьким. Глухі удари хвиль об дерев'яний настил нагадували йому барабанний бій. Скрізь тхнуло рибою, і цей запах перекривав усі інші запахи.
— Нічогенький собі краєвид, чи не так? — глянув Хорст на здивованих юнаків.
— Авжеж, нівроку, — відказав Роран.
— Людина відразу ж стає нікчемною поруч із такою величчю, згодні?
— Це вже точно, — озвався Бальдор.
— Пригадую, коли я вперше побачив океан, то мав таке саме враження, — задоволено кивнув старий.
— І коли ж це було? — спитався Роран.
Окрім чайок, які кружляли над бухтою, він помітив якихось дивних птахів. Ті мали незграбне тіло й довгого, незвичного дзьоба, котрий притискали до самісіньких грудей. Один із птахів задер голову догори й показав під горлом шкіряну торбинку.
— Коваль, який працював переді мною, — мовив Хорст, — помер, коли мені було п'ятнадцять. Його звали Бастрам. І я мусив шукати іншого вчителя, тож помандрував собі до Цеунона вздовж Північного моря. Там я зустрів старого Келтона, злого, але дуже гарного майстра. Він погодився вчити мене, хоч наприкінці вишколу я не знав, чи дякувати йому, а чи проклинати його.
— Гадаю, слід було подякувати, — сказав Бальдор. — Інакше б ти ніколи не одружився з мамою.
— Щось тут зовсім мало кораблів, — зауважив Ерагон, роздивляючись узбережжя.
Неподалік стояло два судна, а третє погойдувалось на хвилях на протилежному боці бухти. На дрібні рибальські човни мандрівники не звертали уваги. Утім, навіть не маючи за плечима жодної морської подорожі, Роран розумів, що жодне із суден не підходить для того, аби перевезти майже три сотні пасажирів. До того ж, з'ясувалося, що два з них були вже винайняті, а на третьому ремонтували зламану щоглу. Роздивляючись кораблі, мандрівники почули, що «Розтинач хвиль» мав шкіряні вітрила й невдовзі вирушав на північ, до островів, де росла Сеітхр-трава. «Альбатрос» натомість щойно повернувся з далекого Фейнстера й стояв на ремонті, збираючись перевозити вовну.
— Ви прийшли занадто пізно й занадто рано, — пояснив працівник порту мандрівникам. — Більшість кораблів, які курсують навесні, відпливли два тижні тому й зараз уже далеко звідси. Тільки наступного місяця, коли почнуть дути північно-західні вітри, повернуться мисливці за тюленями та моржами. Саме тоді ми й чекаємо кораблів із Тейрма та з решти міст Імперії, що припливуть сюди за м'ясом, олією та іншим провіантом. А до того часу вам нема чого й чекати.
— А невже не існує жодного іншого способу доправити товари до Тейрма? — у розпачі спитав Роран. — Нам зовсім не обов'язково, щоб це було швидко чи зручно.
— Ну, якщо вже так, — буркнув працівник у відповідь, — то поговоріть із Кловісом. Він має кілька барж, якими перевозить зерно восени. В інші пори року Кловіс рибалить, аби заробити на життя. Власне, так роблять усі в Нарді. До речі, що там у вас за товар? Овець ніби вже постригли, а для зерна ще ранувато…
— Та всього потроху, — відказав Хорст, кинувши чолов'язі монету.
— Зрозуміло, пане, — посміхнувся той. — Тільки вам не варто боятися старого Ульріха, слово честі!
Шукати Кловіса довелася доволі довго, оскільки на березі його ніде не було. Мандрівники пішли до нього додому, а той саме саджав на городі квіти. Це був міцний дідусь із обвітреним обличчям та сивою бородою. Вони близько години вмовляли його погодитись на подорож, адже був не сезон, а потім рушили оглядати баржі, що називалися «Мерібелл», «Еделін» та «Червоний кабан». Кожна з них мала сімдесят футів завдовжки, двадцять футів завширшки й була пофарбована в іржаво-червоний колір. Замовники зазирнули в трюми, їх можна було накрити брезентом. Від капітана вони дізналися, що на кожному судні можна встановити щоглу.
— Вони відрізняються від інших барж, — пояснив Кловіс, — і ви можете не боятися, що вони перекинуться під час негоди. Утім, ці баржі не призначені для далеких подорожей морем, тож на них слід триматися ближче до берега. До того ж, зараз не найкращий час для плавання, адже тут щодня штормить.