— Ви маєте команду для всіх трьох суден? — спитав Роран.
— Та ні, — замислився на якусь хвильку старий Кловіс. — Майже всі, кого я мав на приміті, подались полювати на тюленів. Я потребую їхньої допомоги тільки тоді, коли треба вантажити врожай, а в інший час вони заробляють, як хочуть.
Роран замислено пройшовся по «Еделіні», шукаючи пошкоджень. Баржа була старувата на вигляд, незважаючи на те, що деревина здавалася міцною, а фарба свіжою.
— Якщо ми знайдемо людей для команди, то скільки коштуватиме подорож на всіх трьох баржах до Тейрма? — нарешті спитав юнак.
— Усе залежить ось від чого, — хутко озвався Кловіс. — Наші моряки заробляють по п'ятнадцять монет на день, плюс стільки харчів, скільки вони зможуть з'їсти, а також який ковточок віскі. Скільки ви дасте своїм людям — це вже ваша справа. Я не вноситиму їх до загального кошторису. Зазвичай ми ще беремо охорону для кожного з кораблів, але зараз…
— Зараз усі на полюванні, я розумію, — урвав його Роран, — тож охорону ми спробуємо забезпечити самі.
— Ну що ж, нехай буде так, — кивнув Кловіс. — Окрім платні для команди, я прошу ще дві сотні… плюс оплата ремонту в разі пошкодження кораблів, а ще дванадцять відсотків із прибутку за реалізацію вашого товару.
— Ми не матимемо прибутку з нашого товару, — твердо мовив Роран.
— У такому разі, — почухав потилицю старий, — я прошу ще чотири сотні після завершення подорожі. Але дозвольте спитатися, що ж ви таке збираєтесь перевозити?
— Худобу, — недбало відказав юнак.
— А яку саме?
— У нас різні тварини, — чемно пояснив Роран у відповідь.
— А навіщо ж ви везете їх до Тейрма? — не вгавав Кловіс.
— На те є свої причини, — посміхнувся Роран. — Чи, може, ви хочете доправити нас кудись іще далі?
— Ні-ні! — замахав руками старий. — Тільки до Тейрма, далі я не плаваю, бо в мене родина!
— То коли ви будете готові?
— Ну, десь за п'ять-шість днів, — удавано замислився Кловіс. — Або вже краще за тиждень, бо маю деякі справи.
— Плачу ще десятку, — сказав Роран, — і відпливаємо післязавтра.
— Ні, не можу.
— Тоді дванадцять.
— Гаразд, післязавтра, — згодився хитрун. — Гадаю, на той час я вже буду готовий.
— Зачекаєте, доки я переговорю з друзями? — спитав юнак.
— Як скажете, пане, — відповів на те Кловіс, йдучи геть. — Але як вас звати, бо я недочув?
— Міцний Молот, — люб'язно посміхнувся Роран. — Мене звати Міцний Молот, зрозуміло?
— Авжеж. Дуже гарне ім'я.
Коли старий відійшов на безпечну відстань, мандрівники стали сперечатися.
— Ми не можемо його найняти! — напався на юнака Хорст. — Де ми візьмемо стільки грошей?
— Але й зволікати ми теж не можемо, — заперечив той. — Купувати баржі ми не збираємось, та й керувати ними ніхто з нас не вміє, але команді ми заплатимо.
— Усе одно, дуже вже дорого, — насупився Хорст.
— А що як погодитись на дві сотні завдатку, — аж засяяв Роран, — а після прибуття до Тейрма вкрасти баржі й нейтралізувати Кловіса з його командою? Так нам не доведеться платити ще чотириста монет, а за час подорожі ми вже якось навчимося давати раду з кораблем.
— Ні, мені не подобається це шахрайство, — відповів старий коваль. — Це проти моїх правил.
— Мені теж не дуже подобається. Але спробуй, вигадай щось інше, — озвався юнак.
— Гаразд-гаразд, тільки як нам непомітно провести людей на баржі?
— Нехай зберуться десь за містом, — знизав плечима Роран.
— Гаразд, — зітхнув Хорст. — Кличте вже того Кловіса, бо час підписувати угоду.
Того вечора втікачі зібралися біля вогнища, аби поділитися враженнями від своїх відвідин Нарди. Дивлячись на полум'я, Роран мовчки слухав Гертруду й трьох братів, що розповідали селянам про свої пригоди в місті. Звістка про те, що Рорана розшукують, викликала неабияке занепокоєння серед слухачів.
Коли Дармен завершив свою оповідь, Хорст став на його місце й коротко пояснив, що під цю пору в місті дуже мало кораблів, а також розповів про те, що на них чекає подорож на баржах. Та щойно він скінчив, звідусіль залунали обурені вигуки невдоволених селян.
— Баржі? — репетував, бризкаючи слиною, Лоринг. — Люди, які ще баржі? Ми не хочемо ніяких смердючих барж!
— Тихо! — гаркнув Делвін. — Хіба ми якась скотина, що станемо горлати серед ночі? Авжеж, Лоринг має рацію, баржі не годяться, бо вони дуже повільно рухаються. Та й надто довго ми будемо у відкритому морі, а моя Елейн вже на шостому місяці. Хіба ж вона витримає під палючим сонцем цілі тижні?