— Виходить, через мою дурну витівку має страждати наша дружба? — спитав юнак. — Мені легше померти від руки Смерка, ніж дозволити її зруйнувати!
— Та ні, заспокойся, Ерагоне, наша дружба триває, — ельфійка допила чай. — А з приводу наших прогулянок разом… Гадаю, нам варто поки що зачекати й поглянути, що покаже майбутнє. Принаймні зараз у мене занадто багато справ, тож я нічого не можу тобі пообіцяти.
— Звісно, Аріє світ-кона, — вклонився юнак.
Попрощавшись, окрилений надією Ерагон повернувся до Сапфіри, Оромиса та свого нудного вишколу.
Залізши рукою в торбинку на поясі, юнак змастив губи спеціальною сумішшю з бджолиного воску та горіхового масла, аби врятуватися від просто безжального вітру. Від самісінького ранку вони із Сапфірою витали туманним піднебессям, зупиняючись лише задля того, щоб отримати кілька вказівок від Глаедра, який неухильно слідував за ними. За цей короткий час юнак устигав прив'язатися до сідла, аби раптом не впасти з дракона, який перевертався в повітрі, виконуючи складні акробатичні фігури.
Вони зупинилися лише перед високими горами, які Ерагон побачив у цих краях вперше. «Які ж вони маленькі, порівняно з Беорськими!» — пирхнула Сапфіра. Подумки згодившись, Ерагон обережно роззирнувся навсібіч, шукаючи джерела можливої небезпеки. Загострені постійними медитаціями відчуття принесли йому образи байбака в норі, грайливих білок у хащах, а також безлічі птахів і прудких змій.
Друзі зачекали, доки велетенський Глаедр умоститься на гребені однієї з гір, а вже потім приземлилися й самі. Місцевість, в якій вони опинилися, була всіяна уламками брил, порослих мохом. Поруч височіла чорна скеля, помережана блакитною кригою.
«Це Фіонула, — подумки озвався Глаедр. — Сусідні гори називаються Етрундр, Мероговен та Крімінсмал. Кожна з них має свою історію, але про це трохи пізніше. А зараз я розповім про мету нашої подорожі. Йтиметься про природу стосунків між драконами, ельфами та людьми. Зрозуміло, дещо про це ви вже знаєте, та зараз настав час поглибити свої знання, доки ми з Оромисом ще з вами».
— Майстре! — озвався юнак, закутавшись у плаща.
— Так, Ерагоне.
— А чому Оромис не полетів?
— Тому, — відповів Глаедр, — що я, як найстарший із драконів, маю переконатися, чи усвідомлює юний вершник своє покликання! А ще тому, що Оромис нездужає.
Каміння з гуркотом полетіло вниз, коли Глаедр спробував зручніше влаштуватися на скелі. Сяк-так усівшись, він глянув на учнів, час від часу пускаючи пару з ніздрів.
— Дещицю з того, про що я розповідатиму, — нарешті мовив дракон, — зазвичай знають ельфи й люди. Але більшістю цієї інформації володіють лише втаємничені. Отже, слухайте мене уважно, пташенята. Коли між драконами та ельфами уклали мир, водночас було засновано ще й загін вершників, аби уникнути конфліктів між народами. Королева Тармунора з боку ельфів та дракон від нашої раси вирішили, що самої угоди про мир буде недостатньо, оскільки папери майже нічого не важать у цьому світі. До того ж, обидва народи були аж надто могутні й могли знищити одне одного. Зарадити цьому могла тільки магія.
Слухаючи, Ерагон аж здригнувся від внутрішньої напруги.
— Сапфіро! — відволікся Глаедр. — Може, ти зігрієш свого вершника?
Присоромлений дракон, вигнувши шию, дмухнув полум'ям у холодне повітря, яке й справді вмить нагрілося.
— Дякую, — сказав юнак, гріючи руки над теплим камінням.
— Непогано, проте чіткіше спрямовуй струмінь вогню, — сказав Глаедр і вів далі: — Отже, дев'ять років пішло на те, аби чаклуни винайшли потрібне закляття. Коли вони це зробили, то зібралися разом із драконами біля Ілерії. Ельфи структурували закляття, дракони додали йому сили, і в такий спосіб ми немовби поріднилися душами.
Утім, це об'єднання змінило нас. Дракони навчилися розмовляти, а ельфи стали жити так довго, як живемо ми, бо донедавна нічим не відрізнялися від людей. І врешті-решт, завдяки магії драконів ельфи набули неабиякої сили й грації. Люди з'явилися надто пізно, аби скористатися закляттям, проте магія облагородила їх, очистивши від грубих варварів, які вперше висадились в Алагезії. Хоча після Занепаду вони значно деградували.
— А чи потрапили гноми під дію цього закляття? — спитав Ерагон.
— Ні, — відказав Глаедр. — Саме тому їхній народ і не мав жодного вершника. Їх не цікавлять дракони, а нам не цікаві вони. Гноми були за об'єднання, але без драконів. Можливо, це й на краще, бо саме завдяки цьому вони й уникли занепаду, як то сталося з ельфами чи людьми.
— Занепаду? — здивувалась Сапфіра, багатозначно глянувши на Ерагона.