— Авжеж, занепаду! — гаркнув дракон. — Якщо хтось із об'єднаних народів потерпає, то це позначається і на його спільниках. Убиваючи драконів, Галбаторікс ослабив і людей, і ельфів. Вам цього не збагнути, бо ви провели в Елесмері ще дуже мало часу, але ельфи усе-таки слабшають, а їхні сили занепадають. Проте в людей теж свої проблеми — вони сіють зерно розпусти й хаосу. І тільки тоді, коли між трьома народами відновиться рівновага, у світі запанує лад.
Розтрощивши уламки скелі, старий дракон зручніше вмостив свою важку голову.
— На вимогу королеви Тармунори, — вів далі Глаедр, — закляття впливало на зв'язок вершника з драконом навіть тоді, коли той іще був у яйці. Себто коли дракон вирішує віддати яйце вершникам, то він промовляє закляття, що оберігає драконеня від потрапляння в чужі руки. А оскільки дракони можуть залишатись у яйці довгий час, то іноді вони шукають свого вершника дуже довго. Сапфіра може це підтвердити, чи не так?
Зв'язок, який з'являється між вершником і драконом, символізує об'єднання наших народів. Людина або ельф, стаючи вершником, сильнішає та мудрішає, а дракони натомість позбуваються своєї жорстокості… Здається, ти хочеш щось запитати, Ерагоне?
— Вибачте, — закашлявся юнак. — Мені важко уявити вас чи Сапфіру жорстокими. Хоча, зрештою, це непогано.
Почувши таке, Глаедр закотив очі й зареготав, аж земля під ногами затремтіла.
— Якби ж ти, юначе, зустрівся з драконом, що не керується вашими правилами! — загув він. — Справжній дракон не знає, що таке жаль! Дракони жорстокі, грізні, зухвалі, а їхні самиці — ті взагалі такі, що мало хто з вершників міг знайти з ними спільну мову. Але брак зв'язку й довіри призвів до таких жахливих непорозумінь, як союз Галбаторікса з Шруйканом. Адже цей дракон не обирав Галбаторікса своїм вершником, його змусили служити тирану за допомогою чорної магії. Їхні стосунки були дуже заплутаними, що нагадує ситуацію між вами, Ерагоне й Сапфіро, і вони зникали, щойно ургали вбили його першого дракона.
Глаедр трохи помовчав, глянувши в далечінь, і вів далі:
— Те, що поєднує вас, вище за будь-який зв'язок. Ваші душі, ваша сутність — називайте це, як хочете — були змішані на первісному рівні. От ти, Ерагоне, ти віриш у те, що душа може існувати окремо від тіла?
— Не знаю, — сказав Ерагон. — Якось Сапфіра дозволила мені глянути на світ її очима… Тоді мені здалося, що я більше не маю зв'язку з власним тілом. І привиди, яких викликають чарівники, можуть існувати, коли свідомість є незалежною від плоті.
Глаедр раптово піддів кігтем камінь, і всі побачили щура в норі. Наступної миті в повітрі промайнув червоний язик, і тваринка щезла у бездонній пащеці дракона.
— Коли немає тіла, то немає й душі, — облизався Глаедр.
— Але ж тварина — це не людина, — заперечив Ерагон.
— Я не розумію, ти що, після всіх своїх медитацій ще й досі вважаєш, що будь-хто з нас бодай чимось відрізняється від цього щура? — здивувався Глаедр. — Невже ти думаєш, що магія, якою ми володіємо, якось урятує наше єство після смерті?
— Авжеж ні, — пробелькотів юнак.
— Мені теж так здається, — задоволено гмикнув дракон. — Через те, що ми пов'язані одне з одним, нам доводиться уривати зв'язок, коли дракон або його вершник поранені. Щоб хтось із них не страждав, розумієш? Але душу важко відокремити від тіла, тож навіть не намагайтесь забрати душу напарника до себе, бо це призведе до смерті обох. Навіть якби це було можливо, то слід замислитися над тим, чи не важко буде мати водночас аж дві душі?
— Це жахливо, — зіщулився Ерагон, — померти самому, коли поряд немає найближчої для тебе істоти…
— Усі помирають на самоті, юначе, — зітхнув Глаедр. — Будеш ти королем чи простим селянином — ніхто не проведе тебе в небуття… А тепер давай потренуємось розподіляти вашу із Сапфірою свідомість…
Після важких занять Ерагон укотре з огидою дивився на свій обід. Знову хліб з горіховим маслом, ягоди, боби, два яйця та глек із водою. Він розумів, що все це було дуже смачним, що ельфи готували від щирого серця й що навіть сама королева Ісланзаді не має кращих наїдків, але тим не менше… Від самого вигляду цих страв у юнака різко псувався настрій.
— Я хочу м'яса, — простогнав він, ідучи до спальні.
Сапфіра, яка спочивала на своєму лігві, зиркнула на нього.
— Я хочу риби, якоїсь дичини, а мене годують овочами, наче свиню. Чого я мушу це терпіти?
Сапфіра витягла шию й глянула за вікно.
— Мені, до речі, теж не завадило б чогось перекусити, — по-змовницьки примружилась вона. — Хочеш зі мною? Ти міг би зготувати собі десь подалі м'яса, а ельфи б ні про що не дізналися.