Під час прогулянок Арія знайомила Ерагона й Сапфіру з видатними ельфами: воїнами, поетами, художниками. Вона водила їх на концерти, що відбувалися просто неба, й показувала безліч цікавих речей, створених ельфами за допомогою магії.
Юнак користався кожною нагодою, аби поговорити з ельфійкою. Він розповідав їй про своє дитинство в Паланкарській долині, про Рорана, Герроу, тітку Маріан та решту знайомих. Розповідав про те, як любить гори, що оточують Карвахол, і про нічне зимове небо над селищем. Він також розповів про те, як одного разу в казан упала лисиця і її довелося виловлювали сітями, і про те, як радісно засівати поле навесні, поратися на городі й дбати про майбутній урожай.
Арія так само ділилася спогадами зі свого життя. Ерагон дізнався про її дитинство, друзів і родину, а також про перебування у варденів: мирні угоди, різні суперечки, військові сутички. Між нею та Сапфірою запанував мир, який зігрівав Ерагонове серце, хоча це відчуття було хитким і непевним, адже невдовзі, після святкування Агаеті Блодхрен, Арія мала поїхати. Отож, кожна хвилина, проведена разом, була для юнака на вагу золота.
Місто вирувало, ельфи готувалися до свого свята. Ерагон ще ніколи не бачив їх такими схвильованими й заклопотаними. Вони прикрашали ліс кольоровими прапорцями та ліхтариками, особливо дбаючи про дерево Меноа. Навіть звичайні рослини набули святкового вигляду. Дуже часто ельфи співали аж до пізньої ночі.
Кожного дня до Елесмери з інших міст, розкиданих по лісах, прибували сотні ельфів, бо ніхто не хотів проґавити сторічний ювілей укладання угоди з драконами. Утім, Ерагонові здавалося, що багато хто з них просто хотів подивитись на Сапфіру. «Здається, я цілий день тільки те й роблю, що вітаюся з гостями», — знеможено думав юнак. А дехто з них був присутній в Елесмері дуже й дуже умовно, проектуючи свій образ за допомогою чарівних дзеркал.
Рівно за тиждень до Агаеті Блодхрен, коли Ерагон і Сапфіра збиралися повертатись від Оромиса до своєї оселі, учитель на мить зупинив їх:
— Ви маєте подумати над тим, із чим збираєтесь виступити на святкуванні ювілею Кривавої Клятви. Раджу уникати використання магії, бо ніхто цього не поцінує. Важить насамперед те, що ви можете зробити самотужки. І згідно з нашим звичаєм ви маєте виступити окремо.
— Є якісь ідеї? — спитав Ерагон у дракона, коли вони летіли додому.
— Можливо, — відказав дракон. — Але якщо ти не проти, то я спершу перевірю, чи це працює, а потім уже покажу.
Подумки юнак відчув образ того, що Сапфіра замислила: це було якесь каміння, що стирчало із землі.
— Ну хоча б натякни, що це має бути, — посміхнувся він.
— Вогонь. Багато вогню.
Коли вони повернулись, Ерагон почав обмірковувати свій план. Найкраще він тямив на сільському господарстві, але яка йому з того користь? Магією ельфів годі вразити, бо вони самі знаються на ній краще за нього.
— Але ж у тебе є те, чого немає в інших, — нагадала Сапфіра.
— Невже? — скривився юнак. — І що ж це таке?
— Твоя особистість, юначе. Твоя історія, життєві випадки. Скористайся цим, і ти всіх вразиш. Згадай про найдорожче, і тоді ти переможеш, розчуливши серця глядачів.
— Я ніколи не думав, що ти розумієшся на мистецтві, — здивувався Ерагон.
— Не забувай, що я також спілкувалась із Оромисом, доки ти літав із Глаедром.
— Зрозуміло, — примовк юнак.
Після того як Сапфіра подалась готувати свій виступ, Ерагон замислився над її порадою. А й справді, що для мене важить понад усе? Звісно, Сапфіра й Арія, а ще бажання стати гарним вершником. Але як же цим вразиш глядачів? Так, я люблю природу, але хто з ельфів її не любить? Варто лише глянути на те, в що вони перетворили ліси Елесмери! Юнак довго думав над тим, про що ж саме йому розповісти ельфам.
Несподівано у виснаженій уяві постали три епізоди з його власного життя: сутичка зі Смерком, страх перед Галбаторіксом і вражаючі поеми ельфів. Ерагон аж здригнувся від захвату, коли історія сама почала народжуватись у його голові. Тоді він чимдуж помчав сходами нагору, всівся за письмовий стіл і на мить застиг із пером у руках.
«У королівстві біля моря, у горах, всуціль укритих синім…» — полилися слова.
Раніше Ерагон ніколи не писав віршів, йому й — зараз ішлося тільки про те, аби якомога яскравіше переповісти історію свого життя. Але відчуття творчої насолоди, яке охопило його, перевершувало все на світі. І хто б міг подумати, що в нього є талант барда?