Те, що відбувалося потім, юнак пам'ятав погано. Його лихоманило так, що він то втрачав свідомість, то повертався до тями. Перегодом він мав у голові безліч яскравих образів і почуттів, але згадати, як усе відбувалось, було понад його сили. Ерагон повністю загубився в часі, не усвідомлюючи, де, з ким і навіщо він кружляє в танку, вдихає нічні пахощі й відчуває смак чиїхось медових вуст…
Він пам'ятав ніжні обійми ельфійської дівчини, з якою танцював на галявині.
Він пам'ятав ельфів, що сиділи на дереві Меноа, наче зграя птахів. Вони перебирали струни золотих арф і бавилися з Глаедром, примушуючи дракона відгадувати загадки. Час від часу ельфи вибухали радісним сміхом, показуючи на нічне небо, де розсипався святковий феєрверк.
Він пам'ятав, як, притулившись до Сапфіри, слухав виступ своєї нової подруги, яка співала перед публікою:
Він пам'ятав довгі сумні й веселі вірші, а також виголошену Арією поему й поему Ісланзаді, довшу, проте теж напрочуд гарну.
Він пам'ятав виступи багатьох ельфів, що вправлялися в магії. Прямісінько на його очах з'являлися якісь химерні іграшки, головоломки, справжні витвори мистецтва, коштовна зброя, а також прилади, призначення яких Ерагон не міг збагнути. Один із ельфів показував скляну кулю, в якій щомиті з'являлися дивовижні квіти, що розквітали прямо на очах. А другий, котрий десятиліттями збирав химерні звуки Ду Вельденвардена, видобував їх із горлечок сотень білих лілей.
Розпашіла Рхунон показала публіці надміцний щит, пару сталевих рукавиць, що дозволяли воїну тримати розпечені речі, а також маленьку металеву пташку. Орик презентував химерну дерев'яну піраміду, що була вісім дюймів заввишки й складалася з п'ятдесяти восьми взаємопов'язаних деталей, чим дуже потішив допитливих ельфів. Вони довго не відпускали майстра, змушуючи то розібрати, то знову скласти витвір, і всіляко його вихваляли.
А ще Ерагон пам'ятав, як Оромис насилу відтяг його від музикантів.
— Що таке? — обурився юнак.
— Ти мусиш очистити свідомість, — ельф силоміць всадовив його на повалену колоду. — Посидь тут трохи, перепочинь.
— Але ж я добре почуваюсь! Навіщо мені відпочивати?
— Зараз ти не можеш тверезо мислити, — наполіг Оромис. — Ось коли ти зумієш згадати всі закляття для зміни вигляду, тоді й приєднуйся до нас.
Потім він пригадав таємничих істот, що виходили з лісових хащів. Більшість із них були тваринами, зміненими за допомогою магії. Сила закляття вабила їх на свято Агаеті Блодхрен, як запах смачної страви голодну людину. Здавалося, вони насолоджувались самим виглядом чарівних та розманіжених ельфів. Дехто з них не наважувався вийти з діброви й лише поблискував звідти очима, а одна істота, що могла набувати подоби жінки й вовчиці, усе-таки присіла під кущем кизилу, споглядаючи свято.
Утім, не всі з цих істот мали подобу тварин. Дехто так і лишився ельфом, от тільки та чи інша частина тіла відзначалася своєю надмірною силою, будучи результатом пошуку ідеалу краси. Один із таких лісових прибульців, укритий смугастим хутром, із котячими вухами й гострими кігтями весело стрибав у танку неподалік Ерагона.
Тієї ж миті дві абсолютно однакові ельфійки привіталися із Сапфірою. Вони рухалися, повільно й граційно, мали пальці із жаб'ячою перетинкою, а також ніжні зябра. «Ми прийшли здалеку», — прошепотіли вони ледь чутно й уклонились, хизуючись довгим-довгим волоссям.
А ще Ерагон зустрів ельфа, що був укритий лускою, наче дракон, і мав кістяний гребінь на голові та шипи вздовж спини. Два маленькі язички полум'я час від часу вихоплювалися з його збуджених ніздрів.
Юнак зустрічав і ельфів, яких узагалі було важко розгледіти, так сильно вони зливалися з деревами й кущами, застигаючи на їхньому тлі. Траплялися ельфи з чорними яблуками очей, траплялися невимовно гарні на вигляд, а також ті, що вміли тінню проходити крізь усі предмети…
І, звісно, дивовижним видовищем було саме дерево Меноа, що, як з'ясувалося, колись раніше було ельфом на ім'я Лінеа. Дерево, здавалося, по-своєму реагувало на все це святкове дійство: воно змахувало в такт музиці розкішним гіллям, вигинало, немов у танці, свій міцний стовбур і віяло на всіх присутніх якимось дивним спокоєм.