Ще на «Червоному кабані» Рорану раптом спало на думку, що в Нарді вже певно зрозуміли, хто вбив двох вартових. Якщо так, то воїни Тейрма, знаючи, що він прибуде морем, мали стежити за всіма селянами, які мандрували цими землями. А якщо в Нарді побував іще й разак, то варта напевно знає, що ловити треба не банду вбивць, а самого Рорана разом із утікачами з Карвахола. Отож, Тейрм був для них не чим іншим, як пасткою. Але оминути місто вони не могли, бо треба було поповнити запаси харчів.
Єдиний вихід, який бачив Роран, — не посилати до Тейрма тих селян, яких уже помітили в Нарді. Утім, Гертруда, що добре зналася на ліках, а також він сам обов'язково мали йти. Юнак не міг покинути селян і розумів, що ніхто не захистить їх краще за нього. У цьому він переконався саме тоді, коли зважився на вбивство вартових, тим часом як решта присутніх навіть не зрушили з місця. Інші селяни мали відволікати увагу. Лоринг був старий, хоча й досвідчений вояк, а також неперевершений брехун. Бірджит уже давно довела, що вона витривала й метка жінка, а її син Нолфаврел уже вбив під час сутички воїна, незважаючи на те, що був іще зовсім юним. Роран сподівався, що мандрівники будуть схожі на велику родину, якщо Мандел нічого не зіпсує.
Отож, селяни збиралися підійти до Тейрма з півдня, аби ніхто не подумав, що вони прибули з Нарди морем.
На землю вже впали сутінки, коли перед ними нарешті з'явився Тейрм. Роран зупинився, аби роззирнутись навсібіч. Місто, що сховалося за високим муром, лежало на березі затишної затоки й лишалось неприступним для ворогів. Вартові зі смолоскипами стояли на сторожових вежах грізної фортеці, що височіла за міським муром, а темну воду затоки освітлював далекий маяк.
— Яке ж воно велике! — вражено вигукнув Нолфаврел, споглядаючи місто.
— Авжеж, велике, — кивнув Лоринг.
Увагу Рорана привернув корабель, пришвартований неподалік у гавані. Трищоглове судно було більше за ті, які він бачив у Нарді. Воно скидалося на військове й торгове водночас. Словом, його односельці могли б у разі чого чудово розміститися на палубі цього красеня.
— Це якраз те, що нам треба, — махнув рукою юнак.
— Але нам доведеться піти в рабство, щоб проїхатись на ньому, — гірко зітхнула Бірджит.
Кловіс попередив їх про те, що міська брама зачиняється перед заходом сонця, тож утікачі мали поквапитись, аби не ночувати просто неба. Коли ж вони наблизились до міста, то потрапили в розбурханий людський потік і легко в ньому розчинилися.
Зробивши знак Манделу, Роран наказав йому трохи відстати й пройти крізь браму окремо.
— Якщо тебе зупинять, то скажи, що шукаєш роботу, — попередив ватажок.
— Гаразд, — кивнув юнак.
Коли той відстав, Роран ні з того ні з сього почав накульгувати, вдаючи із себе каліку, й пірнув у браму разом зі стадом чиїхось корів. Жоден із воїнів не звернув на нього уваги, так само пощастило й решті загону.
Зібравшись неподалік на розі, утікачі зітхнули з полегшенням. Потім вони дочекалися Мандела й радісно рушили шукати недорогий готель. Крокуючи вулицями, Роран обережно роззирався довкола й вивчав вулиці міста, розробляючи можливі шляхи втечі. Ті вулиці, що тяглися з півночі на південь, розходились від фортеці стрункими лініями будинків, а ті, що вели зі сходу на захід, перетинали їх, утворюючи щось на зразок павутиння. Якби виникла потреба, то на цих перехрестях можна було б будувати барикади й інші захисні споруди.
«Якби Карвахол було влаштовано таким самим чином, — міркував Роран, — то його б не захопила ніяка Імперія».
Ще затемна їм пощастило влаштуватись на нічліг у «Зеленому каштані», обшарпаній таверні з дешевим харчем та ліжками, в яких аж кишіли клопи. Єдиною перевагою було те, що заплатити довелося мізерні кошти. Заощаджуючи гроші, утікачі навіть не повечеряли й миттю полягали спати.
Уже на світанку весь Роранів загін вирушив до міста в пошуках харчів і транспорту.
— Я чула про місцеву знахарку Анжелу, — сказала Гертруда. — Подейкують, що вона знається на магії й торгує травами. Я сходжу до неї, бо вона точно має те, що нам потрібно.
— Гаразд, тільки сама не ходи, — зупинив її Роран і, трохи поміркувавши, гукнув до Мандела: — Проведеш Гертруду, допоможеш їй скупитися й скрізь її захищатимеш, зрозумів?
Мандел з пошаною вклонився, і за мить вони із жінкою зникли за рогом. Решта утікачів пішли своєю дорогою.