— Це та, яку шукала Гертруда? — бовкнув Нолфаврел, зиркнувши на матір.
Роран хотів був затулити йому рота, але було вже запізно. Джоуд несподівано зблід і нахилився вперед.
— Не може бути! — вражено прошепотів він, уважніше роздивляючись юнака. — То це ти, Роране, сине Герроу?
НЕСПОДІВАНИЙ СОЮЗНИК
Роран не напав на Джоуда тільки тому, що з вуст торговця злетіло батькове ім'я. «Звідки він знає Герроу?» — промайнуло в його голові, а земляки вже повихоплювали свої кинджали.
— Отже, ти Роран? — навіть не глянувши на зброю, тихо спитав Джоуд.
— Як ви здогадались?
— Бром приводив сюди Ерагона, а ти дуже схожий на свого кузена. Коли я побачив оголошення про твій розшук, то зрозумів, що ви обидва втекли. Але ніколи б не подумав, що ти приведеш із собою цілий Карвахол.
— Ерагон був тут? — ошелешено спитав юнак.
— Так, разом із Сапфірою.
— З якою ще Сапфірою?
— А ти хіба нічого не знаєш? — здивувався Джоуд.
— Ви про що?
— Гадаю, нам слід відверто поговорити, — трохи поміркувавши, сказав старий. — Я поясню, чого Імперія полює на тебе, а ти маєш розповісти мені про справжню причину вашої втечі.
— Але чому ми маємо тобі довіряти, Довгоногий? — спитався Лоринг. — Адже ти можеш працювати на Галбаторікса.
— Двадцять років тому, перш ніж Бром став сільським казкарем, я був його другом, — пояснив Джоуд. — Я допоміг йому й Ерагонові, коли вони прийшли до мене. Звісно, моїх слів може бути замало, а свідків я не маю, тож робіть, як знаєте. Я міг би покликати охорону, але не робитиму цього. Усе, що можете ви, — це розказати про себе й вислухати мене. То що?
— Згода, — озвався Роран, підпираючи двері стільцем, щоб ніхто не увійшов, — можливо, ти допоможеш нам. Якщо хочеш поговорити, то я тебе слухаю.
— Ти перший! — запропонував господар кабінету.
— Гаразд, я почну, але якщо нам не сподобаються твої відповіді, ми тебе вб'ємо.
— Хай буде так.
Рорану сподобалась витримка Джоуда, й він докладно розповів про все, що сталося з ними за останній час. Розповідаючи, юнак нетямився від подиву, лише тепер усвідомлюючи, як багато їм довелося пережити: вигнання воїнів Галбаторікса, зраду Слоуна, викрадення Катріни, втечу морем до Тейрма.
— Неймовірно! — вигукнув Джоуд. — Ще ніколи такого не чув! Ви повстали проти Галбаторікса й тепер ціле селище переховується в найбільшому з міст Імперії, а ніхто про це не знає!
— Саме так, — буркнув Лоринг. — Але поясни, для чого ми ризикуємо?
Джоуд хотів був відповісти, аж тут хтось посмикав двері й з іншого боку долинув жіночий голос:
— Джоуде! Ану впусти мене!
— Можна їй увійти? — спитав старий.
Роран подав знак Нолфаврелу, той кинув йому кинджала, що миттю опинився біля Джоудової горлянки.
— Хай забирається, — прошипів він.
— Я не можу зараз говорити! — гукнув торговець. — У мене ділова зустріч.
— Брехун! Яка ще зустріч? — не вгавала жінка за дверима. — Ти ж банкрут! Виходь і глянь мені в очі, боягузе! Що ж це за чоловік, який боїться вийти до своєї дружини? Ти нікчема, який не впорається навіть із м'ясною крамницею, а про корабельну компанію й говорити годі! Мій батько ніколи б не втратив стільки грошей!
— Я не втримаю його, якщо вона не стулить пельку, — озирнувся Роран до земляків. — Зробіть що-небудь.
— Тихо, жінко! — несподівано гаркнув Джоуд, і в коридорі запала тиша. — Якщо ти не припиниш, то буде ще гірше, а так, можливо, я щось вигадаю!
— Я чекатиму тебе на вечерю, любий, — нарешті пролунало з-за дверей. — Але спробуй мені не вийти. Тоді я піду з цього дому й ніколи більше не повернуся.
Упевнившись, що дружина пішла, Роран прибрав зброю й знову всівся під дверима.
— Якщо ми не порозуміємось, то ліпше вбийте мене, бо я не витримаю, коли Гелена знову почне розпитувати мене про те, чого не існує, — мовив Джоуд, потираючи шию.
— Співчуваю, Довгоногий, — скривився Лоринг.
— Це не її вина, — відповів торговець. — Вона просто не може збагнути, чого на нашу голову звалилося так багато нещасть. Певно, слід було розповісти їй від самого початку…
— Що розповісти? — перепитав Нолфаврел.
— Що я агент варденів, — гірко зітхнув Джоуд, глянувши на сторопілих гостей. — Мабуть, я почну з самого початку, інакше ви теж нічого не зрозумієте. Скажи, Роране, ти щось чув про нового вершника, який протистоїть Галбаторіксу?
— Лише плітки, яким не вірю, — озвався той.
— Я не знаю, як це тобі пояснити, але просто повір мені: той вершник — це твій кузен Ерагон. Камінь, який він знайшов на Хребті, насправді був яйцем дракона. Багато років тому я вкрав його в Галбаторікса, але дракон, що вилупився з того яйця, став Ерагоновим. І звати його Сапфіра. До речі, саме по нього разаки й приходили в Паланкарську долину. А пішли вони тільки тому, що Ерагон став для них надто небезпечним ворогом, і тепер вони хочуть вплинути на нього, спіймавши тебе, розумієш?