Замість того, щоб іти до себе в кімнату, юнак подався прогулятись маєтком, маючи на меті обміркувати розмову з Джоудом. Спинившись біля вікна галереї, він глянув на подвір'я.
— Ти ненавидиш його? — пролунало в юнака за спиною.
Роран озирнувся й помітив неподалік Бірджит.
— Кого? — перепитав він, добре знаючи відповідь.
— Ерагона. Ти ненавидиш його?
— Не знаю, — глянув на небо юнак. — Здавалося б, я мав ненавидіти малого через смерть батька, але ж він так само частина моєї родини, і тому я його люблю… Утім, якби я міг визволити без його допомоги Катріну, я б навряд чи мав з ним якісь справи.
— Так само і в мене, Міцний Молоте, — мовила жінка. — Хоч я маю тебе ненавидіти.
— Виходить, ми тісно зв'язані? — похмуро всміхнувся Роран. — Тому ти допоможеш мені знайти Ерагона, аби помститись разакам за смерть свого чоловіка.
— А потім помщуся тобі.
— Авжеж, — відмахнувся юнак.
Повертаючись до своєї кімнати, він зупинився біля їдальні, звідки долинали чиїсь голоси. Зацікавлений юнак припав до шпарини у дверях і побачив Джоуда з дружиною.
— Якщо все, про що ти говориш, правда, хіба тобі вільно мені довіряти? — кричала жінка.
— Так, не вільно, — скривився Джоуд.
— Але ж ти просиш, щоб я пішла з тобою?
— Ти ж сама нещодавно покинула родину й подалася зі мною в мандри. Ти благала мене викрасти тебе з Тейрма.
— Так, було колись, — сумно відповіла дружина. — Я вже гадала, що ти забув про свій меч і про свої бойові шрами.
— Ні, не забув, — м'яко мовив Джоуд. — І тому я завинив перед тобою, Гелено. Але я й досі тебе кохаю і хочу, щоб ти була в безпеці. Якщо я залишусь, твоїй родині буде непереливки. Тож маєш вирішити — або ти повертаєшся до батька, або їдеш зі мною. У будь-якому разі я благаю: дай мені шанс, і ми забудемо про наші нещастя в цьому місті. Давай почнемо все спочатку в Сурді!
— Той юнак, що був тут, він справді вершник? — трохи помовчавши, спитала Гелена.
— Справді. Настав час великих перемін, люба. Вардени піднялися, гноми піднялися й навіть ельфи виступлять проти Імперії. Попереду війна, і якщо нам пощастить, то Галбаторікса буде повержено.
— Отже, для варденів ти важлива особа?
— Вони пам'ятають про мою допомогу із Сапфіриним яйцем, — сказав Джоуд.
— І ти матимеш якусь посаду, прибувши до Сурди? — перепитала Гелена.
— Думаю, так, — сказав він і пригорнув до себе дружину.
— Джоуде, Джоуде, що ти зі мною робиш? — похитала головою вона. — Навіть не знаю, що тобі відповісти.
— Але ж ти подумаєш про це? — з надією спитав торговець.
— Звісно, подумаю.
Тихесенько відійшовши від дверей, Роран поплентався до себе в кімнату, згадуючи Катріну. Серце йому боліло від розпуки.
За вечерею юнак помітив, що Гелена весь час зацікавлено на нього зиркає, певно, порівнюючи з Ерагоном.
Після вечері Роран покликав Мандела на розмову.
— Щось сталося, пане? — захвилювався той, коли вони вийшли надвір.
— Я хотів поговорити з тобою сам на сам.
— Про що?
Роран замислено провів пальцями по лезу свого молота. Він почувався десь так, як почувався перед тим Герроу, коли вчив його жити. «Одне покоління поступається місцем іншому», — промайнуло в його голові.
— Кажуть, ти зв'язався з матросами під час подорожі?
— А хіба вони наші вороги? — здивувався Мандел.
— Віднедавна — для нас усі вороги, — різко мовив Роран. — Кловіс з командою можуть зрадити нас, але це не хвилює мене так, як те, що ти дуже часто засиджуєшся в їхній компанії.
Мандел почервонів, але не знав, що відповісти.
— Що для нас найголовніше, Манделе?
— Захистити наші родини.
— Правильно, — кивнув Роран. — А ще?
— Я не знаю, — знітився юнак.
— Допомагати одне одному, зрозуміло? Це єдиний спосіб вижити, і я був дуже засмучений, коли дізнався, що ти граєш на харчі з моряками, зневажаючи своїх односельців. Ти міг би ходити на полювання, а не грати в кості чи кидати ножа. Після смерті батька ти маєш подбати про матір і малих. Адже ти їхня єдина надія! Розумієш?
— Так, пане, — тихо мовив юнак.
— Гадаю, це більше не повториться?
— Ніколи, обіцяю.
— Гаразд, — усміхнувся Роран. — Але покликав я тебе не лише для того, щоб насварити. Ти надійна людина, тож маю до тебе важливу справу.
— Слухаю, пане! — радісно вигукнув Мандел.
— Завтра вранці ти мусиш повернутись до табору й дещо переказати Хорсту. Джоуд уважає, що навколо повно шпигунів, які стежать за його будинком, тож зважай на це, друже. Коли вийдеш із міста, обов'язково роззирнися, чи не йде, бува, хтось за тобою, а коли буде потреба, то вбий переслідувача. Як знайдеш Хорста, перекажи йому, що…