І юнак пошепки розповів малому свій план.
— А якщо Кловіс буде проти? — геть сполотнівши, спитав Мандел.
— Тоді ми зламаємо штурвали на всіх баржах, — сказав Роран. — Звісно, це не дуже чемно з нашого боку, але буде куди гірше, коли Кловіс дістанеться до Тейрма раніше.
— Я подбаю, щоб цього не сталося, — пообіцяв юнак.
— Гаразд.
Задоволений, що все вдалося вирішити так просто, Роран рушив до оселі, аби побажати господарям добраніч.
Наступного дня ніхто з утікачів, окрім Мандела, не потикався до міста, готуючи зброю та обмірковуючи план дій. Іноді вони бачили Гелену, яка бігала з кімнати в кімнату, часом на очі з'являвся улесливий Рольф, але Джоуда ніде не було видно. Той подався до міста, аби зустрітися з вірними йому людьми й набрати команду.
Повернувшись, старий сказав Рорану:
— Ми можемо розраховувати ще на п'ятьох чоловіків. Сподіваюсь, цього буде досить.
Увесь вечір Джоуд просидів у своєму кабінеті, наводячи лад у ділових паперах.
Іще перед заходом сонця Роран, Лоринг, Бірджит, Гертруда та Нолфаврел, закутавшись у довгі плащі, аби ніхто не бачив їхніх облич, зібрались під брамою маєтку. Джоуд мав на боці рапіру, що доповнювала образ старого лицаря.
— Усі готові? — спитав він, засвічуючи ліхтаря.
Утікачі кивнули, і Джоуд прочинив двері, пропускаючи їх на вулицю. Ідучи, він сумно озирнувся, сподіваючись побачити Гелену, але її не було.
— Що зроблено, те зроблено, — підбадьорив його Роран.
— Знаю, — озвався торговець, замикаючи браму.
Утікачі поспішили перетнути вечірнє місто, намагаючись залишатися непоміченими. Одного разу вони почули кроки на даху будинку.
— Місто збудоване так, — пояснив Джоуд, — що злодії можуть безкарно ходити горищами.
Вони сповільнили ходу, діставшись східних воріт Тейрма. Ті вели до гавані й тому зачинялись щоночі тільки на чотири години, щоб не зупиняти рух товарів. Дехто, попри пізній час, уже проходив крізь браму.
Незважаючи на те що вони були готові до будь-яких несподіванок, Роран усе одно занервував, коли вартові зупинили їх, щоб спитатися про мету візиту до міста. Він облизав спраглі губи й спробував заспокоїтись, доки воїн вивчав папери, які дав йому Джоуд.
— Можете проходити, — буркнув за мить воїн.
— Добре, що він не вміє читати, — полегшено зітхнув торговець, коли вони вже були далеченько.
На причалі втікачі дочекались похмурих і мовчазних людей Джоуда. Їхні руки вкривали шрами, а волосся кожного було зібране у хвостики. Рорану сподобались ці зарізяки, але їм чогось не сподобалась Бірджит.
— Ти не сказав, що з ними буде жінка, — озвався до Джоуда один із прибульців. — Я не збираюсь вирушати в дорогу з якоюсь сільською шльондрою, що плутатиметься під ногами.
— Не смій так казати про неї, — процідив крізь зуби Нолфаврел.
— І її недомірка я теж не потерплю, — додав здоровань.
— Бірджит билась із разаками, — пояснив Джоуд. — А її син убив воїна Галбаторікса. Ти можеш цим похвалитись, Утхаре?
— Так усе одно не піде, — озвався другий чолов'яга. — Жінки нічого не вміють, від них тільки неприємності. Пані взагалі не має…
Тієї ж миті, не давши йому договорити, Бірджит зробила те, що не личило робити пані. Вона блискавично вдарила Утхара ногою в пах, а другому чолов'язі приставила до горлянки ножа. Потримавши бідолаху якусь мить, вона відпустила його, а Утхар лежав у неї під ногами, сиплячи прокльони.
— Може, ще хтось проти? — спитала Бірджит.
Мандел із роззявленим ротом не міг відірвати від матері очей.
«Добре, що вони не помітили Гертруду», — вдягнув капюшона Роран, ховаючи посмішку.
— То ви принесли те, що я просив? — спитав Джоуд, коли ніхто з моряків не наважився сказати щось розлюченій жінці.
Кожен із них дістав з-під бушлата кийок і кілька мотків мотузки.
Озброївшись, гурт вирушив до «Крила дракона», намагаючись пересуватися непомітно. Коли всі дісталися прибережних будівель, Джоуд згасив ліхтаря.
— Пам'ятайте, — прошепотів він, — найголовніше для нас — не здіймати галасу.
— Двоє вгорі, а двоє внизу, чи не так? — перепитав Роран.
— Авжеж, — озвався Утхар.
Обидва скинули одяг і, залишившись у самих штанях, похапали кийки з мотузкою й побігли до берега.
— Як я ненавиджу ці пізні купання, — тихо пробурчав Утхар, поринаючи в крижану воду.
— Ти вже робив це раніше?
— Зараз роблю вчетверте, — відказав здоровань. — Давай рухайся, бо змерзнеш.