Чіпляючись за слизькі стовпи прибережного настилу, вони допливли до пірса, де стояв їхній корабель.
— Я до якоря по правому борту, — прошепотів Утхар.
Роран кивнув і подався до лівого. Вчепившись у якірний ланцюг, він затис кийок зубами й почав чекати.
За кілька хвилин, десь у себе над головою, Роран почув ходу Бірджит. Вона щось спитала у вартових, аби відволікти їхню увагу.
«Пора!» — смикнувся юнак і поліз нагору по якірному ланцюгу. Сягнувши борту, він легко застрибнув на палубу, де його вже чекав захеканий Утхар.
З кийками в руках вони рушили на корму, де двоє вартових, перехилившись через борт, гомоніли про щось із Бірджит. Оглушивши їх несподіваними ударами, вони подали знак, і невдовзі команда втікачів уже підіймалася на борт.
— Зв'яжи їх і запхай кожному в рота кляп, — наказав Роран розгубленому Нолфаврелу, кивнувши на непритомних вартових.
Геть усі, крім Гертруди, спустилися в трюм, аби знешкодити решту команди. Внизу вони знайшли стюарда, кока та його помічника й швидко всіх зв'язали. Бірджит, до слова, впоралась аж із двома бідолахами.
— Нам треба поквапитись, Роране! — гукнув Джоуд, коли полонених витягли на палубу — Утхар буде капітаном на «Крилі дракона», тож слухайтесь його!
Дві наступні години втікачі готувались до відплиття. Моряки Джоуда займались вітрилами, а Роран з односельцями звільняв трюм від завантаженої туди вовни.
— Хтось іде! — несподівано пролунало попередження, тож усі попадали на палубу, ховаючись за бортом. Лише Джоуд із Утхаром продовжували вдавати вартових. На щастя, це була Гелена.
Дружина Джоуда вдяглася в простеньку сукню, її волосся ховалося під хустиною, а за плечем висіла торба. Вона мовчки кинула її до каюти й стала поруч зі своїм щасливим чоловіком.
У небі над далеким Хребтом лише починало розвиднюватись, а моряки вже помітили на березі гурт селян. Треба було поспішати. Роран глянув на довгу валку втікачів, тішачись тим, що з Тейрма їх не видно, бо берег був усуціль забудований складами.
— Покваптесь! — гукнув Джоуд морякам.
Виконуючи наказ Утхара, вони принесли цілі оберемки стріл і діжку зі смолою, в яку опускали вістря кожної стріли, а потім заряджали ними арбалети.
Селяни на березі були вже зовсім недалеко, коли з міського муру їх помітила варта й почала бити на сполох.
— Запалюйте! — гукнув Джоуд.
Моряки кинулись виконувати наказ, і за мить дюжина вогненних стріл полетіла вбік берегових будівель.
— Заряджай! — наказав Утхар.
І вогненні комети знову зі свистом помчали на берег. Невдовзі полум'я охопило всі будівлі, й міській варті годі було дістатися до «Крила дракона». Роран радів з того, що через дим їх не бачитимуть лучники, але кілька стріл усе-таки дістали корабель.
— Мерщій! — гукнув селянам Утхар, і ті безладно кинулись по берегу, оминаючи палаючий пірс й ухиляючись від стріл. Нарешті втікачі добігли до корабля й почали здиратися на борт, загрожуючи перекинути судно. Бірджит та Гертруда заходилися ділити натовп на невеличкі групи, рівномірно заповнюючи корабельні трюми й каюти. А ті, кому бракувало місця знизу, залишились на палубі, прикриваючись щитами.
Аж раптом до селян звернувся Роран. Ті притьмом зібрались довкола свого ватажка, чекаючи на його накази. Юнак з радістю помітив серед них Мандела й кивнув йому на знак привітання.
— Гей, Бондене! — загорлав Утхар. — Розжени цих селюків по місцях, аби вони не юрмилися на палубі. Піднімаймо якір, усі на весла!
Роран кинувся розподіляти людей уздовж борту, а потім допоміг Джоуду з Геленою випхати полонену команду на пірс.
Після того як було піднято якір й відкинуто східці, барабан почав вибивати розмірений ритм для веслярів. Перевантажене «Крило дракона» повільно розвернулось і, набираючи швидкість, рушило у відкрите море.
Роран стояв із Джоудом на кормі, й обидва ще довго спостерігали за вогненним пеклом, що поглинуло узбережжя Тейрма. Пробиваючись крізь димову завісу, сонце здавалося кривавим жовтогарячим диском.
«Скількох я вбив тепер?» — подумав юнак.
— Це завдасть шкоди багатьом невинним людям, — немовби читаючи його думки, сказав Джоуд.
— А ви хотіли б потрапити до в'язниці лорда Рістхарта? — спитав Роран. — Не думаю, що буде багато постраждалих. Принаймні Імперія не погрожує їм смертю, як усім нам.
— Не треба читати мені лекцій, — зупинив його старий. — Я знаю все, що ти скажеш. Ми зробили те, що мали зробити. Тільки не проси, аби я виправдовував ті страждання, що їх ми завдали іншим людям, рятуючи свої життя.